Минув рік відтоді, коли кандидат у народні депутати України Олег Мусій отримав перемогу у виборчих перегонах. 14 грудня він прозвітував перед виборцями про свою діяльність у Верховній Раді України, а після зустрічі дав інтерв’ю газеті «Голос з-над Бугу». Ось про що була наша розмова.
– Олеже Степановичу, сьогодні Ви вперше звітуєте перед виборцями. Що відчували перед виступом?
– Дещо хвилювався, бо звітую як народний депутат вперше. Як ви знаєте для мене такі публічні виступи не новизна, бо і раніше часто брав участь у різних міжнародних форумах, семінарах, конференціях, де виступав перед великою аудиторією. Хотілося бути перед своїми виборцями щирим та мати з ними «живий» зв’язок.
– Вас не засмутило, що на зустріч прийшло так мало людей?
– Зовсім ні. Навпаки для мене це позитив. Це є підтвердженням того, що працюю постійно з людьми. Звіт – це формальна річ, мабуть, через те на нього прийшло так мало людей. Жителі Сокаля, Сокальщини, Червонограда, Добротвора можуть прийти в мої приймальні, які функціонують в цих містах, розповісти про наболіле, запитати те, що хочуть, попросити допомогти у якійсь справі чи написати звернення. Мої помічники охоче вислухають кожного і зроблять все можливе, щоб допомогти.
– Цій зустрічі передував прийом виборців. З чим найчастіше до Вас приходять люди?
– За рік часу на особистий прийом до мене прийшла 121 особа, а у приймальню звернулося 309 громадян (в тому числі з особистим прийомом). Мої помічники опрацювали 68 письмових звернень громадян, підготували та надіслали 136 депутатських звернень, а також 52 виборців отримали юридичну та практичну допомогу. Громадяни приходять з «хронічними», задавненими проблемами, з якими вони живуть давно. Приносять стоси документів – куди тільки не зверталися, ніхто їм не може допомогти. Люди найчастіше приходять зі скаргами на бездіяльність місцевої влади, скаржаться на невиконання судових рішень різними інстанціями. На жаль, є дуже мало звернень, які безпосередньо торкаються моєї діяльності у Верховній Раді. Наприклад, якісь пропозиції до законодавства чи зміни діючих законів, або ж інші законодавчі ініціативи. З двадцяти людей, які приходять на прийом, буває лише одна така пропозиція. В основному, приходять із своїми проблемами. Такими як опалення, межа, рух транспорту, які має вирішувати місцева влада.
– Майже щодень по телебаченню, радіо розповідають про хворих дітей та дорослих, яким вкрай потрібна дороговартісна операція за кордоном. Батьки та рідні, аби врятувати їх, оббивають пороги установ, управлінь різних рівнів, підприємств, шукають небайдужих людей… Чи приходили до Вас з такими проханням?
– Звичайно. На жаль, у мене нема депутатського чи благодійного фондів, я не є бізнесменом чи олігархом. Депутату Верховної Ради не виділяється жодних коштів для надання фінансової допомоги виборцям. Моя зарплата, на превеликий жаль, не дозволяє допомогти усім як би хотілося. Можу лише підказати в який медичний заклад звернутися, чи скерувати туди, дати свої рекомендації, щоб людина платила мінімальну вартість за медичні послуги. Адже тепер більшість медичних закладів – приватні. Однак попри це мені вдалося допомогти семи онкохворим пройти обстеження, а згодом одній особі (з етичних міркувань не хочу називати прізвища) пройти курс хіміотерапії, іншій – прооперуватися за зниженою на 75% вартістю по благодійній програмі в найсучаснішій приватній клініці в Києві.
Як лікар, вважаю, що краще займатися профілактикою будьякого захворювання, ніж лікувати задавнену хворобу. Тому сприяю тому, щоб велася лікарська просвітницька робота, зокрема, щоб фахові лікарі з сучасним медичним обладнанням виїжджали у віддалені населені пункти та безкоштовно обстежували громадян. За цей рік таке обстеження пройшло 4000 жителів, які проживають у Прибузькому краї.
– Минув рік як Вас обрали депутатом Верховної Ради. Олеже Степановичу, якими справами пишаєтесь, а де недопрацювали?
– Вважаю, що левову частку того, що декларував у виборчій програмі, виконую: працюють приймальні, кожного тижня люди можуть звернутися до моїх помічників… Я не змінив своїх політичних поглядів. Залишаюся з народом і серед народу. У мене нема «зіркової хвороби». Я доступний для простих людей, намагаюся часто зустрічатися з виборцями, чути і відчувати те, що їх болить, що вони думають. Керуюся у своїй діяльності у Верховній Раді думкою простих українців, а не політичною доцільністю чи думкою олігархів. Останні не мають на мене впливу. Я – слуга народу, який довірив мені відстоювати їх інтереси, довіряє свої болі та проблеми.
Що не вдалося зробити? Це віднайти фонди, щоб мати змогу реально допомагати людям, які перебувають у критичних життєвих обставинах. Насамперед, допомагати важкохворим придбати медикаменти, від яких залежить їхнє життя. Чи навіть допомогти молоді організувати цікаві заходи. Хотілося більше підтримувати молодь. Потрібно шукати кошти. Якщо вдасться залучити інвестиції, які ми плануємо, про них уже розповідав під час звіту, то можна буде створити фонд для допомоги людям.
– З якими проблемами Ви зіткнулися у Верховній Раді?
– Це блокування у парламенті ініціатив депутатів, які не входять в більшість, одним словом – маніпулювання. Верховна Рада оновилася на 56 відсотків і прийшли люди, які ніколи там не працювали. Третина старих депутатів, яка залишилася, дуже вміло, протягом року, маніпулювали переважною більшістю: обіцянками-цяцянками, якимись кулуарними домовленостями. Тому важко було працювати, важко йшла робота щодо прийняття законопроектів, на які чекають громадяни України. Але все більше і більше нових депутатів розуміють, що ними маніпулюють і не піддаються на це. Через що наростає хвиля протесту всередині всіх фракцій, особливо провладних. Насамперед, серед тверезомислячих людей, які прийшли після Майдану. Це повернення і отверезіння від влади напевно наступить скоро.
– Щоразу з приходом нової Верховної Ради ми сподіваємось, що народні обранці прийматимуть закони, які покращуватимуть життя громадян. Але вкотре на нас чекає розчарування, бо парламентарі працюють неефективно, багато законопроектів, які виголошують, не приймаються. Чому так стається?
– У Верховній Раді нема дисципліни. І це мене вражає, бо вважаю, що де б людина не працювала, має відповідально ставитись до роботи. А тим більше, коли вона – народний депутат. На жаль, так вважають не всі. Вони хочуть – голосують, хочуть – ні, а коли триває голосування, виходять зі зали, або не слухають… Важко вплинути на самодостатніх людей, які не розуміють потреб виборців. А зробиш зауваження, кажуть, що вони також представляють народ, який їх обрав. Вважаю, що часті перевибори, в такі періоди, який зараз переживає Україна, є правильним шляхом. А що робити, коли депутати не виправдали довіру протягом року, максимум двох. У тому нема нічого страшного. Ми ж будуємо демократичне суспільство, і перевибори, це можливість оновити владу на всіх рівнях. Мусить минути час, поки прийдуть у неї чесні молоді політики нової генерації, які хочуть і будуть служити народові України.
– Як вважаєте, чи після останніх подій у Верховній Раді відбудуться кардинальні зміни в уряді?
– Щиро в це вірю. Вважаю, що уряд не виправдав очікування людей, не справився зі завданнями, які були на нього покладені. Він провалив усі реформи. Не залучені інвестиції, знову проїдаються закордонні кошти, українцям наказують затягувати паски. Можливо, люди й готові робити це, тільки не знають заради чого. А їм не дають відповіді. Нема реальної перспективи розвитку держави, створення робочих місць. І це є проблема. Сподіваюся, що найближчим часом відбудеться перезавантаження уряду. Якщо не всього, то хоча б частково. Це обов’язково. Маємо проблеми у певних галузях економіки. Ось чому потрібно змінювати уряд.
– Нині Верховна Рада стала місцем баталій та зведення порахунків між депутатами та політичними силами, і це прикро. Що спонукало народного депутата Барну зробити те, що він зробив?
– Знаю народного депутата Олега Барну особисто. Він постійно критикував роботу уряду. На мою думку, в такий спосіб Барна намагався показати Арсенію Петровичу, що з ним буде, коли він добровільно не піде у відставку, тоді його винесе народ України та викине на смітник. Це останній дзвіночок Яценюку, щоб він добровільно пішов у відставку. Яценюк сам спровокував таке ставлення до себе. На запитання Мустафи Наєма: «Що потрібно зробити, щоб ви написали заяву?», він віджартувався. Потім на моє запитання, коли він збирається виконати Конституцію і відзвітувати перед нами, відповів, що вважає свою появу звітом. Порушуючи всі регламенти. Таке нехтування законом призвело до того, що його починають «виносити» з Верховної Ради. Таке нехтування та ігнорування людей може призвести до того, що його винесуть з Кабінету Міністрів. Щоб не допустити якихось непередбачуваних подій, для нього ідеальний вихід якнайшвидше самому написати заяву. Та вирішувати йому. Але якщо не прислухається, то гнів народу може бути жорстким.
– Над чим працюватимете в 2016-ому?
– Над інвестиційною складовою. Маю надію, завершити перемовини з багатьма інвесторами, які хотіли тут відкрити своє виробництво, щоб люди були забезпечені роботою і отримували зарплату. Це буде основна складова. Для них потрібно створити передбачувані умови, бо вони не хочуть йти, не знаючи що буде завтра. Щоб підприємства, які інвестори планують відкрити, порейдерськи не захопила держава чи будьхто. Одним словом, хочуть визначеності і стабільності. Безумовно, депутат Верховної Ради для них є гарантією. Над цим працюватиму. Підтримуватиму також шахтарів, адже нині у вугільників багато проблем, які потрібно вирішувати.
– Олеже Степановичу, в чому бачите свою місію?
– В служінні народу, відстоюванні його інтересів. У цьому основна моя місія як депутата.
– Чим запам’ятався Вам 2015 рік?
– Нарешті мені вдалося задекларувати реформу системи охорони здоров’я, яку підтримав Комітет ВРУ з питань охорони здоров’я. Найбільше тішить, що знайшов однодумців, які розуміють, що мусимо і здатні запропонувати українському народові нову систему охорони здоров’я. Це великий позитив для мене. Така собі моральна сатисфакція: реалізувати те, що не вдалося зробити на посаді міністра охорони здоров’я. Тепер слово за депутатами Верховної Ради. Ми запропонували суспільству позитивні зміни в галузі охорони здоров’я.
– Які сподівання плекаєте у Новому році?
– Напевне, як і у більшості з нас побажання – щоб в Україні був мир. Сподіваюсь, що наша держава розпочне справжні реформи, які завершаться реальним просуванням до європейських стандартів життя. Сподіваюсь, що наша країна очиститься від бруду та сміття. А для цього давайте разом змінюватися, підніматись на ноги, будувати цивілізовану, незалежну державу. Давайте вчитися правильно любити, поважати, цінувати вже те, що у нас є. І пам’ятати: ми творимо історію… Давайте творити її гідно…
А ще мрію просто відпочити зі сім’єю, приділити увагу своїм дітям, бо за роботою не мав на це часу. Хочу зустрічати Новий рік і Різдво у колі найближчих людей, щоб Вифлеємська зірка зігріла нас усіх своїм теплом, наповнила любов’ю та радістю, дала нам силу, мудрість, натхнення і здоров’я працювати на благо українського народу та України.
– Дякую за розмову!
– Вдячний редакції «Голосу з-над Бугу» за тісну співпрацю.
Любов ПУЗИЧ.