Жителям Домашева, Воронова, Острівка та Діброви пощастило з сільським головою. Вона – розумний керівник, добра, уважна людина, тому мешканці не прагнуть бачити на цьому місці нікого іншого. Чимало з них пишаються Ольгою Ващишин, яка у 2011 році визнана кращим сільським головою Львівщини і до Дня органів самоврядування відзначена Грамотою Верховної Ради України.
Ольга Михайлівна працює сільським головою уже друге скликання. Проблеми чотирьох сіл добре їй знайомі, бо народилася і виросла у Домашеві, тут живе її родина. Вона знає людей, шанобливо ставиться до старших. Її хвилює доля сіл і кожної родини. Проблем у сільського голови вистачає, не дарма кажуть, що кожен день має свої турботи, лишень встигай їх розв“язувати.
Тож чим нині живуть села Домашівської сільської ради, як люди вирішують повсякденні проблеми, адже як і скрізь, їх вистачає, про це наша розмова з Ольгою Михалівною Ващишин.
– Як сприйняли вістку про те, що Вас визнали кращим сільським головою Львівщини?
– Спершу не повірила, бо ж у Львівській області є стільки розумних, досвідчених та успішних керівників органів місцевого самоврядування. А тут раптом я, з глибинки. Та коли повідомила про це на роботі, колеги неабияк втішилися. Наш секретар Ганна Пончка вигукнула: «Ти заслужила це, скільки ж доброго зробила людям! Недарма кажуть, що добро повертається сторицею». Тішились і мої рідні. А я хвилювалася, бо ж за грамотою мала їхати до Києва… Львівську делегацію запросили в конференцзал. Тут уже було близько 60 чоловік, яких також запросили сюди з нагоди Дня органів місцевого самоврядування. Спершу відбулася робоча нарада, під час якої голови обласних державних адміністрацій говорили, що ринок землі треба припинити, бо ми не готові до нього. А потім голова Верховної Ради Володимир Литвин вручив нам грамоти та подяки… Враження були надзвичайні. Проте, вважаю, що ця відзнака – це заслуга не тільки моя, а всієї нашої громади та керівників району, які мене підтримували.
– Пані Ольго, кажуть, що Вас треба було ще впрошувати, аби йшли на сільського голову?
– Так вже склалося у моєму житті, що односельці та близькі друзі підштовхнули мене висунути свою кандидатуру на посаду сільського голови. А все через Народний дім. Село наше співоче, жодне свято не минає без пісні. У селі був старенький напівзруйнований Народний дім. Громада села вирішила його завалити, а на цьому місці побудувати новий. В 2000ому заклали фундамент сучасного Народного дому. Але коштів на це будівництво не було. Оргкомітет, до складу якого входила і я, скрізь просив допомоги. Щоразу ставало боляче на душі, коли виходили від високопосадовців лише з гарними обіцянками. На жаль, за них не купиш ні цегли, ні цементу, ні дошок… Треба було щось робити. І голова оргкомітету по будівництву Народного дому Ганна Тригуба сказала, що я зможу повести за собою громаду, а коли стану сільським головою, то зроблю все для того, аби побудувати Народний дім у селі. І висунула в кандидати на сільського голову. Її підтримали мої сусіди. Проте, я тоді не добрала 14 голосів, тож переміг колишній голова Василь Савуляк. Лише згодом, на наступних виборах, отримала перемогу. Ось так, з легкої руки Ганни Михайлівни, стала сільським головою. А два роки тому люди уже вдруге довірили мені цю посаду.
– Чи важко було напочатку, без досвіду роботи в органах місцевого самоврядування?
– За освітою я – бухгалтер сільськогосподарського виробництва. Робота в органах місцевого самоврядування була новою. Все життя прожила у селі, цікавилася громадськими справами. Завжди була серед людей. Працювала бухгалтером у місцевому колгоспі імені Карла Маркса, а коли він розпався на дрібні господарства, пішла головним бухгалтером у ПАФ «Діброва», потім – у ПАФ «Карів». Звідти перейшла працювати в сільську раду. Дуже вдячна колишньому сільському голові Василю Савуляку, який взяв мене бухгалтером, бо за ті роки зрозуміла суть роботи сільської ради, вникла в бюджетну документацію. І коли обрали сільським головою, було значно легше працювати.
– А що було для Вас найважчим?
– Це брак фінансів. Маєш зробити багато різних робіт, а грошей на це нема, бо сільська рада – на дотації районного бюджету. Вдячна керівникам райдержадміністрації та районної ради, депутатам попереднього та теперішнього скликань, які з розумінням ставилися до наших проблем, давали змогу виступити на сесіях районної ради. Дякую й за те, що не були байдужими, зрозуміли наскільки важливим для домашівців є Народний дім і виділяли кошти на його будівництво та на ремонт сільської дитячої дошкільної установи.
– Чи є на території сіл базове господарство?
– На жаль, не у всіх. Але маю надію, що інвестори все ж заглянуть у наші села. Ми постійно працюємо у цьому напрямі. В Острівку функціонує фермерське господарство «Пшеничне перевесло», яким вміло керують брати Кіселевичі. Вони мають свиноферму, до того ж, обробляють майже 100 га землі. У селян Діброви орендує землю приватний підприємець Мирослав Проць. Водночас чимало людей, зокрема у Воронові, вийшли з паями і господарюють на них. У нас блогує лише 600 гектарів землі – це малородючі дерновокарбонатні та піщані грунти. Багато людей в Домашеві та Діброві також хочуть забрати свої паї. Однак нині зробити це їм не під силу, оскільки ліцензована організація, яка наділяє пай, просить високу плату. На жаль, селяни неспроможні заплатити, бо мають декілька ділянок.
– На посаді сільського голови Вам вдалося зробити для своїх сіл чимало, проте, певно, є щось особливе?
– Це, мабуть, завершення будівництва Домашівського народного дому. Можна назвати й інші добрі справи, але вони повсякденні, менш вагомі. Думаю, що попереду ще багато роботи.
– У районі про Вас говорять, як про сільського голову, який, навіть не маючи ні коштів, ні ресурсів, розвиває села…
– Щоб було все до ладу, треба співпрацювати з усіма установами, організаціями, які функціонують на території, знаходити взаєморозуміння з їхніми керівниками. Ми ж живемо у селі, працюємо для громади і хочемо, аби населені пункти розвивалися і процвітали. Тож маємо спільно створювати максимально комфортні умови для жителів сіл.
– Що допомагає Вам досягати успіху?
– Постійно відчуваю підтримку громади. Без неї я ніхто… І ще не було випадку, щоб мене хтось не послухав або не підказав, як зробити краще. Все вирішуємо спільно на сходах сіл, розглядаємо на виконкомах чи на сесіях сільської ради. Щиро вдячна громадам чотирьох сіл за підтримку. Надійними помічниками є секретар, бухгалтер, спеціаліст, які розуміють мене з півслова. Наш колектив дружний і працелюбний, бо кожен з працівників – добрий фахівець у своїй галузі, людяний та доброзичливо ставиться до ближнього. Інакше у нашій роботі не можна.
– А яка, на Вашу думку, найбільша проблема сіл Домашівської сільської ради?
– Села своєрідні, але у кожного є наболіла проблема, і це – дороги. Якщо внутрішні комунальні дороги латаємо своїми силами, що вдалося зробити у Діброві та Домашеві, то з дорогами міжміського сполучення ДіброваЧервоноград – просто біда. Мені іноді прикро, коли дехто з односельчан каже:«невже не можна відремонтувати дороги», бо вважає, що сільський голова може і має зробити все. Та, на жаль, не все мені під силу. Роками не можу достукатися до керівників автодору, які весь час знаходять причину, чому не ремонтуються дороги, кажуть, бракує фінансування, матеріалів, техніки… А дорога, що не рік, стає все гіршою. Нині вона у катастрофічному стані. Знову доведеться збирати селян на схід села й радитись, як відремонтувати аварійні відтинки, бо міжміське сполучення є для нас дуже важливим. Багато людей доїжджають на роботу в Червоноград, а це – 45 км, та до Львова – 90 км.
– Нині більшість жителів сіл нарікають на те, що в селі немає роботи. А чим зайняті мешканці чотирьох населених пунктів Домашівської сільської ради?
– Наші люди працьовиті, ніхто не сидить без діла. Молодь навчається, а більшість людей працездатного віку трудяться на шахтах, підприємствах чи установах в Червонограді, у Львові, або ж їздять на заробітки в Київ та Москву. Літні люди пильнують свої присадибні ділянки, тримають худобу. У нас чимало заможних людей. Є такі господарі, що мають по два трактори на подвір“ї. Загалом на обійстях селян є 53 трактори, 11 комбайнів, 229 коней, 406 голів ВРХ, в тому числі 371 корова. Селяни продають молоко, яке забирає у них РаваРуський молокозавод по 1,80 грн. за літру. Ціна власників корів не задовільняє, але що їм робити? Проте, мають надію на місцевого підприємця, який хоче займатися переробкою молока, і робить все для того, аби відкрити власний бізнес у Домашеві.
– Чи розвивається у селах підприємництво?
– У кожному населеному пункті функціонують малі підприємства. Найбільше їх – 11, у Домашеві. Вони займаються торгівлею, громадським харчуванням, виготовленням меблів, надають послуги млина та пилорами. У с. Домашів є крамниця будівельних матеріалів «Одна плюс тисяча дрібниць», і селянам уже не потрібно їхати в Червоноград, аби придбати цемент, лампочку, шурупи… У Діброві теж працює пилорама та процвітає торгівля.
– А загалом, як керівник, які акценти й пріоритети ставите в роботі?
– Роблю все по мірі можливості. Та головне для мене – це високий рівень благоустрою в селах, підпорядкованих сільраді. Також намагаюся не боротися з наслідками, а попереджати їх. Адже на селі робота – це нескінченний коловорот, в якому, завершуючи одну справу, одразу розпочинаєш іншу. Як представник влади на селі, маю показувати приклад іншим, брати і робити щось самій, а не просто гарно говорити, переконувати чи домовлятися. Вважаю, якщо люди мене обрали, то крім довіри на мене лягає ще й часточка їхньої надії на краще майбутнє. А це дуже важливо. Тому намагаюся працювати за принципом: «Хто звернувся до мене чи в сільську раду, має йти звідти задоволеним». Намагаюсь кожному допомогти, вирішити, підказати…
– Ольго Михайлівно, що на Вашу думку, потрібно змінити в органах місцевого самоврядування?
– Хочеться, щоб в штаті органів місцевого самоврядування був ще один працівник, от хоча би заступник сільського голови. Наша сільрада об“єднує чотири села. Тож вранці, коли у справі прийдуть в сільраду лише по одній людині з кожного населеного пункту, то вже утвориться черга. Кожного потрібно вислухати і допомогти. А тут вже знову хтось прийшов, чи телефонують з району, потрібна якась інформація… Постійна круговерть… Я навіть у відпустку йду лише на один день, а вже на другий – дзвонять, бо щось терміново треба. Мені дивно, що хочуть укрупнювати органи місцевого самоврядування. Придумали це ті, хто не знає специфіки нашої роботи. Мабуть, забули, що ми працюємо з людьми і для людей, а ті потребують уваги…
Добре було б, якби органи місцевого самоврядування мали кошти хоча б на ямковий ремонт доріг, на закупівлю дошок, аби залатати діри на автобусній зупинці, допомогти людині, яка потрапила у скрутні життєві обставини. На жаль, сільський голова не має резервних коштів на такі потреби. Адже це – життя. Часом людина прийде, плаче, просить, а крім слова поради не можу нічим допомогти, а люди іноді потребують матеріальної допомоги…
– З чим звертаються до Вас селяни?
– Так уже повелося, що місцеві жителі з усім йдуть до сільського голови, і я стараюся допомогти людині, дати розумну пораду, як вийти з ситуації, що склалася. Це і скарги, і господарські та фінансові проблеми, й навіть негаразди у сім“ї. Буває сусіди сваряться через межі, подвір“я, поле чи сіножать, і з цим біжать в сільраду, аби їх розсудили… Чимало звертаються за довідками, або просять підказати, як правильно оформити документи на право власності на хату чи переоформити пай, отримати свідоцтво про народження дитини чи про одруження …
– Чи було колись вам важко?
– Я дуже люблю свою роботу, людей. І якщо мені важко, то цього ніхто не відчуває. І у сім“ї цього не покажеш. Колись, давно, почула слова: «Не чекай вдячності від людей… Просто роби їм добро, вони цього потребують». Моє життєве кредо – допомагати людям. Живу своєю роботою і стараюся допомогти іншим жити краще.
– На кого опираєтесь у роботі?
– Моя надійна опора – депутати сільської ради та громада. У нас активні, дієві, працьовиті молоді депутати, які хочуть щось зробити для села, повні творчих задумів та ідей, щоразу дають слушні пропозиції. У нас рідко когось з депутатів нема на сесії. Допомагають мені й депутати минулого скликання, вони також не стоять осторонь громадських справ. Їх легко згуртувати, і це радує.
– Які маєте плани на майбутнє?
– Зробити капітальний ремонт Народного дому у Діброві та відремонтувати дороги у всіх селах. Цьогоріч запланували кошти на ремонт двох вулиць у Домашеві та внутрішніх – у інших. Проте, побачимо, що нам вдасться зробити.
– Якими б Ви хотіли бачити свої села у майбутньому?
– Звичайно, сучасними, з розвиненою інфраструктурою та европейськими дорогами. Мрію, щоб до нас прибувала молодь, щоб села зажили і задихали на повні груди. Аби на вулицях лунав сміх дітвори, алеями гуляли молоді мами з немовлятами. Хочу, щоб діти навчалися і розуміли, що вони потрібні селу. Тішуся, що у нас є ентузіасти, які підтримують розвиток футболу. У Діброві створена футбольна команда, яка займає 12 місця у першій лізі. Головними спонсорами сільських копунів є Віталій Волоско та Ігор Ващишин. Чимало інших місцевих підприємців також підтримують цю команду. Тепер сільські хлопці мають чим займатися, розвиватися фізично, бо у здоровому тілі – здоровий дух. І це радує. У нас дуже багато обдарованих дітей. Тож добре, коли є меценати, які підтримують різноманітні культурнопросвітницькі заходи.
– Яка демографічна ситуація у селах?
– За шість місяців народилося четверо осіб, а семеро померло. Торік у наших селах стали на рушничок щастя лише три пари, а цьогоріч уже чотири подали заяви. Приємно те, що всі наречені хочуть розписуватись в Народному домі Домашева, бо тут проводять урочистий обряд одруження з традиційними обрядовими весільними піснями, які виконує ансамбль «Пролісок». До того ж, є обрядовий староста. Це подобається молодятам.
Хочу відзначити, що у нас є чимало багатодітних родин. До слова, 66 багатодітних матерів, які мешкають у наших селах, представлені до отримання почесного звання «Матигероїня».
– Зрозуміло, що громадські справи забирають майже весь вільний час, але коли всетаки вдається знайти час на відпочинок, який він, зазвичай, у Вас?
– Незважаючи на постійну зайнятість, у мене залишається час і на хобі – шити та моделювати одяг. Я пошила дев’ять сорочок для учасниць художньої самодіяльності Домашівського Народного дому та 13 вишиванок для жіночого колективу Дібровицького Народного дому. Сорочки вийшли гарними, дівчата охоче їх одягають. І мені приємно, що моя праця приносить користь громаді.
Можливо, хтось не повірить і засумнівається у щирості моїх слів, але завжди ставлюся до людей з особливою любов’ю, а вони віддячують мені сторицею.
– Дякую за розмову.
Інтерв“ю взяла Любов ПУЗИЧ.