«ХРИСТОС З ЛЮБОВІ ДО НАС ВІДДАВ СВОЄ ЖИТТЯ ЗА КОЖНОГО З НАС… НАМ УСІМ ТРЕБА СЬОГОДНІ ПРАЦЮВАТИ – ВЧИТИСЬ ЛЮБИТИ»
Хлібчика шукайте не того, що на столі, а того, що в Істині.
(З народних вуст).
Ніхто так не псує нам життя, як ми самі. І це правда. Чимало завдань поклав Господь на людину: боронити Вітчизну, продовжити свій рід, плекати сад, спорудити дім… Але найвеличніше завдання Творця врятувати душу для Вічності, збагнути інколи чомусь так важко, як і промовлені слова "Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ". Вони наче відкривають нам Божественну суть речей і Божий план Творця об’єднати людей во ім’я любові. Погодьтесь, малюкові не треба тлумачити слово "ЛЮБОВ". Він до нестями любить усіх: і маму, і тата, і бабусь, і дідусів, і весь світ загалом. З плином часу поняття любові набуває іншого сенсу, а її нестача породжує в наших душах такі чагарники, що годі з них вибратись. Тому сьогодні у такі чудові великодні дні, коли весняна природа співає осанну Творцеві, пропоную поміркувати саме про ЛЮБОВ, про дві найголовніші Заповіді Любові, на яких базується Божий Закон люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всією силою твоєю і всією думкою. Люби ближнього твого, як себе самого. Про це наша розмова з о. Ярославом ВАЛЮХОМ, священиком сокальського кафедрального собору святих ап. Петра і Павла.
– Слава Ісусу Христу! Чи тема любові є актуальною нині?
– Любов завжди актуальна, бо ще від початку створення світу Господь створив його з любові, а короною творіння стала людина, як образ і подоба Божа. Якби Господь хоча б на мить перестав думати про цей світ, він перестав би існувати. Тому вічна любов Бога завжди опікується світом і старається втілити цю любов в кожному з нас.
– Про природу любові не одне століття сперечались митці та мислителі. Це вони дійшли висновку, що здатність любити це виняткова властивість людини, завдяки якій вона цінує життя. Відомий мислитель Григорій Сковорода свого часу сказав, що "хіба не любов усе єднає, будує, творить, ворожість руйнує?". Що таке ЛЮБОВ на Вашу думку?
– Багато пісень, філософських творів присвячені темі любові, але мало хто серед людей розгадав її таємницю. Що таке досконала любов, і де знаходиться її джерело? Ми не можемо говорити про любов, якщо не згадаємо про Бога. Бо без Бога не існує любові, бо Він сам є любов’ю! Коли я спілкуюсь з молодими людьми і запитую їх про любов, вони кажуть, що це почуття, повага, розуміння, таке собі "тримання за ручку" тощо. Але я хочу завжди їх привести до розуміння того, щоб вони віднайшли найбільший вираз любові Бога до людей. Цей вираз любові був жертвою єдинородного Сина Христа. В першу чергу, любов це жертва. Чи не Христос з любові до нас віддав своє життя за кожного з нас? Бо якщо я люблю, то не дбаю про свій егоїзм та про те, щоб мені було добре. А я дбаю про те, щоб тій людині, котра біля мене, було добре! Треба зрозуміти, що любов вимагає великої жертви. Це не лише, коли все прекрасно. Любов потребує також терпіння.
– Думаю, це почуття можна визначити як Божественне. Воно навчає нас зберігати у серці той вогонь, який ніколи не буде гаснути, коли раптом нас образить, принизить, зрадить близька людина. Це почуття дозволяє нам зберегти у собі спокій та відпустити цю людину з Богом…
– Але ж любов, справжня, дієва, вона ніколи не проходить! Це важливо пам’ятати! Пригадаймо апостола Павла та його опис любові! На дві Заповіді Любові спирається весь Божий закон, але звернемо увагу, як це важко! Чи з нас хтось так досконало любив Бога? Чи вдалось нам промовити коротку молитву "Отче наш", щоб наші думки були присвячені лише Богові? Напевно, ні! Чи завжди наше серце є віддане лише Богові? Напевно, ні! Чи ми розпорошуємось на інші пристрасті, захоплення? Це надзвичайно важко. Для мене прекрасним прикладом безграничної любові до Бога, так як цього вимагає Господь, є Пречиста Діва Марія! Вона, єдина, любила Бога усім серцем, усією думкою, любила як мати, любила, як сина і Бога! Важливо пам’ятати, що жодна мати не може любити свою дитину понад усе! Бо Господь каже, хто любить свою дитину більше, ніж мене, той мене не достойний! Марія могла це робити, бо її Син був і Богом. Від Пречистої Діви Марії ми маємо навчатись цієї досконалої любові.
В італійського письменника Бруно Ферреро є цікава притча про хризантеми. В ній розповідається, як один господар шалено захопився хризантемами, на догляд за якими витрачав увесь свій час та кошти. Якось під немилість квітникаря потрапив молодий садівник, що ненароком пошкодив стебельце квітки і за свою провину потрапив до в’язниці. Дізнавшись про це, місцевий мудрець таємно вночі зрізав усі квіти та поклав край стражданням рідних та близьких, що потерпали від лютого квітникаря. "Усяке зілля, якщо його не прополювати, розростається! Ти, шановний, забув про це!" промовив мудрець у вічі переполошеному хазяїнові. З того часу чоловік більше не вирощував хризантем. От і ще один привід поміркувати про призначення любові.
Так, ми інколи занадто розсіюємося, надаємо велику увагу речам, які не надто нам потрібні, маловартісним і неважливим у нашому житті! А так важливо, щоб наше серце було присвячене справжнім речам. Щоб ми частіше запитували себе, яка ціль мого життя, для чого я живу? Що найважливіше у моєму житті? Щоб не змінювати ці пріоритети, не заміняти місце Бога, який має бути першим у нашому житті. Цієї жертовної любові чекає від нас і Бог, і найрідніші люди теж. Бо людина стає людиною тільки тоді, коли вміє любити. Якщо я в комусь не бачу любові, це означає, що в мені теж нема цієї любові. Ми повинні цю любов бачити в кожному, повинні навчитись дарувати це серце. Це називається МИЛОСЕРДЯ! От чому так важливо вміти проявляти цей дарунок свого серця! Приділяти увагу не лише квітам, хоча мені квіти теж подобаються. Але треба завжди пам’ятати, що є перше місце, яке належить Богові! Пригадаймо перше послання апостола Павла до коринтян: "Любов довго терпить, любов милосердствує, любов не заздрить, не величається, не надимається. Не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого. Не радіє з неправди, але тішиться правдою. Любов усе зносить, вірить у все, сподівається всьому, усе терпить! Любов ніколи не перестає!"
Згадуваний мною український філософ Григорій Сковорода теж залишив у спадок багато сентенцій про любов. "Любов виникає з любові. Коли я хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю!" – научав він. Тому інколи, думаю, варто робити такий собі самоаналіз, хто впродовж дня зазнає від нас найбільших прикрощів, і на кого виливаємо своє роздратування через брак любові.
Це, напевно, найближчі до нас люди. Найменше уваги і любові ми уділяємо їм. Бо певною мірою соціальну поведінку людини обмежує суспільство, тому ми ведемо себе ґречно з усіма. А коли витрачаємо усю енергію, а більшість сил від Бога, то, повертаючись додому в коло рідних та близьких, відчуваємо, як для них бракує сил, а саме любові. А вони ж потребують її найбільше! Тому так важливо знаходити Бога в кожному, хто є біля нас, тоді ми знайдемо і любов.
Тому такі важливі і Святі Тайни Сповідь і Причастя, як ліки для нашої душі. У певний момент вони дозволяють проаналізувати ситуацію і "спалюють" той мирський непотріб, що накопичився впродовж певного періоду.
Ці Святі Тайни є невичерпним джерелом любові, бо вони символізують зустріч з Христом, вічнавіч з Богом. Там ми сповнюємося цією любов’ю. Без цих Тайн ми не зможемо відновитись, не зможемо набратись тих сил, потрібних нам до життя, дійсно правдивого і доброго. Що нас відриває від любові, від Бога? Це гріх! А місце, де ми можемо звільнитись від цього гріха це Свята Тайна Сповіді. Місце, де ми зможемо прийняти Христа і жити Христом це Святе Причастя.
Аналізуючи гріхи, можна з певністю стверджувати, що вони виникають через брак любові. Заздрість, гнів, розпуста, лицемірство… От чому любов або нестача її визначають внутрішній світ людини.
Це виникає тому, що людина ставить себе на перше місце, бо нею керують гордість, захланність, бажання мати більше. Кажуть, чим казанок накипів, те в ньому і залишається. Якщо ми плекаємо чесноти, то в нас буде ця любов. Якщо гріх любові нам забракне! Тому, думаю, нам усім треба сьогодні працювати вчитись любити. Бо навіть, якщо хочемо виявити цю любов, то не знаємо, як це можна зробити. А це дуже просто! Бо все, що є зле, воно походить від серця людини, йде з нутра заздрість, гнів, нечистота, неправда тощо. Тому так важливо вміти сповнити серце не гріхом, а любов’ю ! Бо там, де є Любов, є Господь. Саме від Бога ми можемо зачерпнути цю Любов і ділитись нею з людьми, які поруч.
От чому любов визначають як найвищу моральну цінність! Той самий Григорій Сковорода красномовно виголосив: "Серце тоді насичується, коли освічується! Любити це знаходити в щасті іншого своє власне!"
"Найвища Любов, яка може існувати, проявляється в готовності віддати своє життя", саме таке визначення досконалої Любові дав Ісус Христос за декілька годин до свого арешту. І залишив нам прекрасну заповідь: "Ось заповідь моя! Щоб ви любили одне одного так, як я полюбив вас. Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх!" Споглядаючи цей світ, ми кожної миті пізнаємо Бога. Немає іншої можливості пізнати Бога, як у цьому світі. Погляньмо прекрасні пори роки, погідне небо, чудові краєвиди велич Бога проявляється у всьому! З плином часу людина не зауважує цього всього, а причиною є те, що людина не стає дорослішою, не Бог віддаляється від неї, а людина від Бога!
А як прикро, бо ми в цій мирській суєті втрачаємо цю Божу дитину, що отримали при хрещенні, перестаємо бачити великі істини. Перестаємо любити!
Але найважливіше є те, що дала нам Тайна Хрещення. Воно залишається, і ми завжди можемо до цього повернутись, відновити у Святих Тайнах хресні обіти, відректись від усього злого. Бо ж обіцяємо служити Христові і вірити в Нього! Прикро, що багато хто нині прирівняв любов до чогось фізичного, але досконала любов існує вічно. Вона відкривається кожному, хто готовий прийняти цю любов. Подружжя, в першу чергу, повинна об’єднувати саме така любов! Кажуть, неможливо поєднати дві стихії, воду та вогонь. Але, коли воду налити у глечик і поставити його на вогонь, вони гарно поєднуються. Для цього і потрібен глечик, а цим глечиком є любов! Це стосується і подружніх пар. Правдива любов не гнівається, все зносить, терпить, не думає про власне. Вона жертвує собою заради інших. Наостанок хочу сказати, що серед нас є багато тих, які втратили цю любов, вважають, що її не існує. Як би там не було, навіть якщо вас ніхто не розумітиме, не слухатиме, зневажатиме, пам’ятайте, є завжди Той, Хто готовий кожного зрозуміти, обійняти, подарувати усе, що є необхідне! Це Господь, який щоденно чекає кожного з нас. Христос, що дав себе розіп’яти на хресті, відкрив щедроти свого серця, і та любов струмує в кожному з нас. Коли ми спробуємо зачерпнути з тих живих джерел живої води, зможемо ділитись нею з іншими, бо ми єдина сім’я у Христі. І цим напрямком дороги, що йдемо до
Царства Божого, нехай буде Господь! Гарних великодніх свят! З Богом!
– Дякую Вам, отче!
***
…У ці чудові весняні дні, оповиті присмаком великоднього свята, безперечно, хочеться побажати усім такої життєдайної ЛЮБОВІ, яка служить і йде на компроміси, яка знає, що сім’я це не дорога з одностороннім рухом, а дорога, по якій усі члени сім’ї рухаються в одному напрямку до Бога! Думаю, любов потребує зростання кожної миті, але спочатку треба навчитись виявляти її. Поміркуймо, скільки слів любові закладено в нашій, такій багатій українській мові доброго вечора, доброго ранку, будьте ласкаві, вельми вдячний, прошу, мені жаль, вибач тощо! Як часто ми нехтуємо цими "золотими словами", елементарним виявом любові! Але ж ніхто не запам’ятає нас за таємні думки! Можливо, ми були занадто зайняті, і нам забракло часу та бажання на цю посмішку, вітання чи навіть душевну розмову! А раптом це ЗАВТРА для когось із нас чи наших рідних так і не прийде? Думається мені, ЧАС є найбільшою загадкою в людській уяві. Наче він є, та ніби його завжди бракує. Здається тількино нещодавно відлунали різдвяні дзвіночки, як от веснакрасна землю рястом заквітчала, зіллям закосичила. Така незбагненна пора року, коли ми святкуємо Великдень, і коли раптом, чи то з небес, чи з нашого спраглого серця, сходить прозріння! Багато людей живуть так, наче ніколи не помруть, а коли помирають, відчувають, наче й не жили. Та скільки б не думали про смерть, не готувалися до неї, все одно зненацька застане. Не відкупишся від неї жодною ціною, бо засіяна нива мусить бути зжата! Дива не діждешся… Але хіба не Христос своєю смертю смерть подолав і вказав нам, смертним, дорогу у Царство Боже? Хіба не присутні ці Божі благодать і диво у кожній миті нашого життя? Коли милуюсь гірськими та сокальськими краєвидами, розумію варто було створювати цей світ. Поінформований про мої карпатські пригоди і туристичні мандрівки горами, отець Ярослав Валюх якось поділився зі мною своєю мрією відслужити молебень на горі. Відреагувала я дуже емоційно: "Чудово! Я допоможу втілити Вашу мрію!" І треба віддати належне, у ранкові миті гори особливо прекрасні: засліплені росою, оповиті пахощами квітів і молодої трави, вони наче промовляють Любов’ю Творця! Ці чудові пейзажі багатьом навіть і не снились, а мені як художнику хочеться взяти їх у рамку. В такі піднесені миті з вершини гори у мене з’являється непереборне бажання бачити щасливих, усміхнених людей та усміхатись їм, розмовляти з ними і думати про їхню беззахисність та скороминущість. Усіхусіх любити, наче завтра вони відійдуть у вічність чи, можливо, Я? Хочеться просто любити людину, а в ній Бога. Бо З ВЕЛИКОЇ ЛЮБОВІ Він зіслав на землю Свого єдинородного Сина помирати за нас, нещасних грішників, щоб ми мали сильну віру та гріх перемагали… З ЛЮБОВ’Ю. Христос Воскрес!
Ірина СЛАВЧАНИК.