Листи до редакції

Не лукавте, шановні… – до авторів статті “Куди йдеш, Україно?”

В газеті «Голос з-над Бугу» за 31 січня 2013 року (№910) опублікована стаття під тривожною назвою «Куди йдеш, Україно?!» Її автори – пастирі церков християн віри євангельської Андрій Гелик і Роман Кісь. Вони б’ють тривогу з приводу всепоглинаючого алкогольного сп’яніння нашого суспільства – всієї України. «Не можуть мовчати і бути спокійними». Тому й висловлюють своє застереження: «Якщо держава не змінить свого ставлення щодо виробництва алкогольних напоїв, то наші міста і села продовжуватимуть вимирати і наш край прийде до ще більшого занепаду». Хочу зауважити, що пан Гелик і пан Кісь не є новаторами у боротьбі з пияцтвом серед релігійних проповідників. Ще коли на Сокальщині функціонувало проводове радіо, то вечорами транслювалася релігійна передача «Пізнай істину», де пастир Іван Зінчин наводив жахливі приклади бід, спричинених алкогольним сп’янінням наших людей. Це – хвороби, каліцтво, розпади сімей, автодорожні катастрофи, деградація людини. Ще раніше подібні проповіді звучали по центральному республіканському радіо у програмі «Жива надія». Їх проголошував київський проповідник. Але ні київський, ні сокальський пастирі не проявляли таких глобальних турбот: спасти всю Україну.

Кожна здоровомисляча людина не стане заперечувати того, що алкоголь може бути причиною багатьох життєвих негараздів.

Алкоголізм – соціальне зло! Проти нього бореться держава: забороняється продавати алкогольні напої особам до 18 років. Існує категорична заборона вживати алкоголь тим, хто сідає за кермо транспортних засобів. П’яниць звільняють з роботи. І церква у свій спосіб бореться з пияцтвом. Священики канонічних грекокатолицької і православної церков закликають не справляти поминки за померлими, а деякі з них категорично це забороняють. А ще – не зловживати чаркою ні у празники, ні у будні.

Доречно згадати один фрагмент з історії села Хлівчани. Після скасування панщини хлівчанські господарі почали учащати до корчми і пропивати свою землю. Священик Єремій Козловський потенційних любителів оковитої приводив до церкви, де вони на Євангелії давали клятву взагалі не вживати спиртного. Тут же дві корчми в селі перестали існувати. Так що служителі помісних церков не стоять осторонь піднятих проблем і з честю «виконують своє призначення» без нагадування просвітерів євангельських церков.

Не стоять осторонь питань згубного впливу алкоголізму і медицина, і громадські організації. Дуже сумніваюся чи настане такий час, коли буде прийнята пропозиція авторів статті «Куди йдеш, Україно?!», щоб «українці угощали своїх гостей соком чи якимсь безалкогольним напоєм, або просто склянкою чистої води». Бо «не розумно пити за здоров’я». Алкоголь не сприяє здоров’ю людини, а навпаки. Мабуть, тому у свій час волав сокальський пастир: «ні краплі алкоголю в домі!». Сьогоднішні пастирі моляться: «Господи, забери від них потяг до спиртного, щоб смак і запах горілки став для них огидою». Автори статті до категорії п’яниць відносять всіх без винятку людей, які «вживають алкогольні напої, або просто мають потяг до них». Це всі, крім віруючих їхньої церкви. Звідки таке сміливе категоричне визначення?

«Не правда, – наголошують пастирі, – що в Біблії сказано: «Пий, але не впивайся».

Не лукавте, шановні. Так, у Біблії сказано лише «не впивайтеся», а «пити» лише в одному випадку, коли святий апостол Павло рекомендував своєму помічникові й учневі Тимотею кріпити своє здоров’я вином. «Перестань пити воду, вживай трохи вина задля шлунку і твоїх частих недуг» (І Тим. 5:23). Дивує, як пастирі релігійних громад намагаються довести, що Біблія категорично забороняє вживання алкогольних напоїв. Тому і посвоєму трактують окремі положення Святого Письма, щоб тим засвідчити свої переконання. Тому «не можу мовчати і бути спокійним», і тому роблю свої зауваження до статті «Куди йдеш, Україно?!». З цього приводу постає майже гамлетівське запитання: пити чи не пити? Що каже Біблія? Людина вирощує «зеленину для праці людині, щоб хліб з землі добувати і вино, що серце людське звеселяє» (Псалом 104: 1415).

І ще цитата із Євангелія від Луки: «Вважайте на себе, щоб серця ваші часом не заскорузли від обжирства, пияцтва»•(Лк. 21:34).
В цьому випадку поняття «обжиратися» і «упиватися» ідентичні між собою. Можна допустити, щоб не впиватися – відмовитися пити алкоголь, а вже щоб не обжиратися – відмовитися від їжі практично не можливо. З цього висновок – тут не звучить категорична заборона, а просто – надмірна їжа і надмірне вживання алкоголю. Як аргумент на підтвердження своєї істини автори статті наводять цитату з книги пророка Авакума (двічі одну й ту ж).

«Горе тому, хто своїх сусідів напуває, хто наливає їм отруту, доки не уп’ються» (Ав. 2:15).  У цій цитаті є неточності, або перекручення. «Горе тому, хто свого ближнього напоює з келиху гніву свого, і поїть, щоб бачити сором його!». Так звучить ця цитата у іншій книзі – Біблії. І йдеться тут не про сусідів, а «свого ближнього». Спеціально напувати і доводити когось до соромливого стану не тільки аморально, а носить елементи криміналу. І такий вчинок ніким не може бути схвалений і виправданий. Не здогадуюсь, чим ця цитата привабила авторів.

Наводиться обширна цитата з книги Соломонових приповістей. Не можу з цього приводу щось сказати, тому що у Біблії її не знайшов.

Тринадцятий розділ приповістей закінчується 25 віршем. А де шукати 29-35? В тексті є одна фраза ніби з уст сатани: «Та випий хоч одну чарочку за наше здоров’я». Вислів взятий в лапки, але не має зсилки на автора чи джерело. Чи це просто вигадка авторів для більшого колориту написаного? А тепер основне: для чого, може, і писалася ця стаття. Щоб переконати всіх, що на весіллі в Кані Галилейській Ісус перетворив воду не на вино, а на простий безалкогольний виноградний напій. Для цього автори статті доклали немалих зусиль. Виходили вони не тільки «з контексту Біблії», але й «відповідно до моралі». Що це був не п’янкий напій. Є спроба зробити аналіз вина – виділити непереброджене і переброджене – це фізична частина справи. А ще й моральна.
«Абсурдно припустити, що Ісус попускав питтю спиртних напоїв на весіллі, на якому було багато жінок і молода наречена, яка могла невдовзі зачати». А далі автори проявляють широку обізнаність в галузі медицини, особливо жіночих органів, щоб довести згубний вплив навіть незначних доз алкоголю на майбутнє потомство.

Даремні потуги авторів. Ще років 50 тому наші жінки і дівчата навіть не куштували алкогольних напоїв ні на весіллі, ні на інших гостинних прийомах. Навіть і нині не всі вони «причащаються» спиртним. А тоді, ще у першому столітті, галилейські жінки та дівчата ні в якому разі не могли дозволити собі алкогольні напої. Ісус про це знав, тому не потрібні були його застереження з цього приводу. А тепер звернімося безпосередньо до Біблії. «Ісус каже до слуг: «Наповніть водою посудини». І їх наповнили вщерть. І він каже до них: «Тепер зачерпніть і занесіть до весільного старости». І занесли. Як весільний староста скуштував воду, що стала вином, а він не знав, звідки воно взялося, знали тільки слуги, що води наливали, – то староста кличе тоді молодого і каже йому: «Кожна людина подає перше добре вино, а як понапиваються, тоді гірше, а ти добре вино аж на досі зберіг…» (Ів. 2: 710)

Тут будь-які коментарі зайві: вода стала вином і воно було ліпше від попереднього, що подавали на початку весілля. Його оцінив весільний староста, це є єдиний переконливий аргумент. І не треба когось водити манівцями, посилатися на книгу Пророцтв Єремії чи послання апостола Павла до ефесян. А щодо виноградного соку, то я б пропонував шановним просвітерам звернутися до книги Буття (9:2021; 24).

«Зачав був Ной, муж землі, садити виноград і пив він вино, та й упивався, й обнажився всередині свого намету». Син Ноя Хам насміявся над оголеним тілом батька. «Ной витверезився від свого вина і прокляв він Хама».

Ной ще не знав, що від виноградного соку, який він пив, можна сп’яніти. Автор цих рядків не збирається захищати і виправдовувати пияцтво і тих, що зловживають алкоголем. Але існують традиції пригощати гостей не склянкою води, а чаркою доброго вина. Ця традиція передається з покоління в покоління. З давніх-давен, ще до християнського періоду існувала «тризна»: покійника поминали обідом, де не обходилося без чарки доброго вина.

Бог наділив людину розумом і дав волю управляти ним. Незрозумілим і дивним стає, що релігійні проповідники одягають на себе тогу захисників нації. Хочу нагадати послання апостола Петра: «Насамперед знайте, що ніяке пророцтво, писання не допускає особистого тлумачення. Бо ніколи пророцтво не було проголошено з волі людини» (ІІ Петра, 1: 2021).

Ваша церква може дозволити собі власне трактування чи навіть змінювати деякі положення Святого Письма. Ваша церква не визнає святості Діви Марії, Матері Ісуса Христа. Це позначилося і на тексті Євангелія від Луки (1:46). «Ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди». Святе Письмо в перекладі Хоменка-Плюти. І ось інший варіант з Біблії видавництва Біблійного товариства: «Бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну уважатимуть». Є суттєва різниця: «Ублажати» – це оспівувати, величати Богородицю у піснях, молебнях, освячувати храми її іменем. І «блаженною» вважати – так собі, щось між іншим, праведною, безгрішною.

Якщо Вам удасться нестійкого християнина заманити до своєї віри, Ви його перехрещуєте, не дивлячись, що він уже був хрещений. Визнається один Хрест «одно хрещення». Чи потрібно чекати до повноліття, щоб хрестити людину? Адже сказано: «коли хто не родиться з води і Духа, не може увійти в царство Боже» (Ів. 3:5). Хрещення замінило обрізання, яке здійснювалося на 8-й день після народження дитини. Тому канонічна церква хрестить дітей-немовлят. Не кожний народжений доживає до повнолітнього віку.

Петро МАВКО, краєзнавець, м. Белз.

Голос Сокальщини на GoogleNews