Листи до редакції

Недалекі ті часи, коли за українців говорив чи не єдиний Шевченко

Все інше мовчало в епоху "благоденствія"  совєтського, російськоімперського  однаково тоталітарного, такого, що не визнавало нікого крім себе. "На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує"  словами Шевченка. Тільки фізичним знищенням кількох десятків мільйонів українців обійшлося це для нації. Не менше, очевидно, було знищено духовно, зденаціоналізовано, розвіяно по світу… "Одна Сибір не ісходима", його ж словами поглинула кілька мільйонів наших співвітчизників. Через століття після свого земного життя Шевченко звучав переконливіше та актуальніше від сучасників. Його намагалися проскребувати, спотворити, перекроїти, перетворити на міфотворця. Як доктор Г. Ґрабович. А він залишився чи не одиноким оборонцем нації. І лише із проголошенням незалежності стало очевидним, що він є творцем і носієм національного коду. Духовного генетичного коду українців. Найперше тому, що "на сторожі коло їх поставив слово!" Це не статична формула. Це керівництво до дії. Слово є для того, щоб ним активно відстоювати і утверджувати себе, щоб ним перемагати ворога, щоб ним, врештірешт, зупинити, здолати антиукраїнство.

Саме про це перш за все подумалось після цьогорічних урочистостей з нагоди Шевченківських днів у Сокалі. Щирі емоції сокальських артистів на тлі ромашкововолошкового кітчу та портрету Шевченка, на який не так давно навіть звернув увагу Микола Томенко, тоді заступник голови Верховної Ради, пообіцявши подарувати Сокалю новий під час своїх наступних відвідин нашого міста. Переповнений зал. І жодного слова!!! Про те, що Україна над прірвою. Про те, що її правителі однією рукою парафують брехливі (як завжди) обіцянки цивілізованій Європі, а другою садять опозиційних політиків у тюрми, позбавляють їх повноважень, наданих народом… Однією рукою підписують укази про Шевченківські премії та підготовку до 200літнього ювілею національного генія, а другою знищують його мову, спотворюють правдиву історію його народу та дискредитують історичну справедливість, намаються заповнити український простір "руськім міром", витісняючи з першого національних героїв, національні цінності та й саму національну ідентичність. Корупція трансформувала природну сутність влади в її пряму протилежність та стала головною загрозою національній безпеці.

"Пакращення" обернулося зубожінням як працівників бюджетної сфери  від лікарів, вчителів до рядових держслужбовців, так і для робітників, селян, розоренням і банкрутством для середніх і дрібних підприємців. Про це та багато іншого найвищий час говорити людям, бо до 200літнього ювілею Україна в статусі самостійної держави  дефакто може не дотягнути. Можна до певної міри зрозуміти логіку мовчання в часи "благоденствія". Зрештою, можна взяти до уваги відому максиму про різницю між людиною зрілою та незрілою. Незріла людина готова за ідею вмерти, а зріла людина готова заради ідеї жити. Нація мовчала, щоб вижити і зібратися з силами. Але чому мовчання сьогодні?! "Не форма"? Не місце? По всій Україні і час, і місце! А що ж в Сокалі? Чи не було кому озватися? Не будемо казати про всіх. Але народний депутат України, голова районної ради не мали права мовчати.

Шевченко возвеличував свою упосліджену націю, а не німоту і малість, боягузливість і недомисліє. А слово "поставив", щоб його вживати.

Микола ҐОНТА.

Голос Сокальщини на GoogleNews