Не доїхала… Не явилась П’ємонту… Як же так? Совість української літератури, легендарна Ліна Костенко відклала свою заплановану поїздку до Львова та інших міст. Що ж сталось? А все вибрики львівських «писателів»фарисеїв (не можу застосувати тут слова «письменників», бо це занадто висока планка і честь для їх означення) Юрія Кучерявого, Ігоря Котика і К°, які у львівському «Кабінеті» класичної літератури провокаційними інсинуаціями замість обґрунтованої критики висловилися щодо першого прозового роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшого».
Аналізуючи наші негаразди в пострадянському суспільстві, патріотка України не могла всидіти виключно на поетичному «меню» і вирішила в своєму першому прозовому творі докопатись до причин такого стану, дати свою оцінку подіям і явищам, використовуючи свій великий життєвий досвід і найголовніше – поставити правильний діагноз нашому тривалому топтанню (де – крок вперед, а десять – назад), явному назадництву. Чисто з позицій любомудра і громадянина. А що вийшло?
Знахабнівши до краю, загрузнувши в своїй ницості, цей Кучерявий зовсім не кучеряво резюмував: «Ліна Василівна змаразматіла…». От і діждались нечистого в хаті. Колись в Стародавній Греції старійшинам доручали кермувати, вчили їх поважати, а в нас уже навчились шельмувати. Так і хочеться вигукнути: «О часи, о звичаї!». Та не про часи та звичай тут йдеться. Як на мене, тут звичайне сплановане завдання: не допустити нашу Ліну до людей, зіпсувати їй імідж і то де – в самому П’ємонті! Не в Макіївці чи в Херсоні. Отут і вилазить метод українофоба Бузини: потоптатись ще по живому класикові, облити брудом і помиями, бо вже по наших Геніях мертвих потоптались, маємо на увазі Кобзаря і Лесю Українку. От і дістається нашим «і мертвим, і живим» від наших правнуків поганих.
Прошу нашу Легенду, Совість і Славу української літератури не звертати уваги на дикі прояви українофобів і фарисеїв, які препаруючи твір, намагаються увібгати його в якісь формальні рамки, геть чисто забуваючи, що суть речей не у формі, а в змісті. Не вони уособлюють нашу Львівщину, а широка галицька громада. Приїжджайте до людей, шановна Ліно Василівно! А поки що пропоную тим, хто прочитав роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» долучитись до його обговорення на сторінках нашої газети «Голос знад Бугу».
Володимир ПОЛЯНЧУК, голова Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос», член Української асоціації письменників.