У списку кандидатів у народні депутати України по одномандатному виборчому округу №124 є ім’я Сергія РУДЕНКА, єдиного у ДП «Львіввугілля» Героя України, заслуженого шахтаря, повного кавалера нагороди «Шахтарська слава». Він пройшов шлях від простого гірника до заступника технічного директора і йде на вибори як незалежний кандидат, з бажанням лобіювати інтереси шахтарів, покращити життя людей нашого краю.
Про це – інтерв’ю нашого кореспондента з Сергієм РУДЕНКОМ.
– Пане Сергію, розкажіть, будь ласка, про себе: де народились, в якому оточенні росли…
– Народився я у с. Межиріччя 26 квітня 1956 року, а ріс у селищі Гірник, серед шахтарів, що не могло не вплинути на мій життєвий вибір: після закінчення школи вступив до Дніпропетровського гірничого інституту. Служив в армії, був командиром танкової роти. Після повернення у рідні місця, пішов працювати на шахту «Відродження» ДП «Львіввугілля», де пройшов шлях від гірничого робітника до начальника дільниці №4 з видобутку вугілля.
– Ви рано подорослішали, рано стали проявляти чоловічі риси характеру. Скажімо, захотіли мати велосипед, то не просили грошей в матері, а пішли на терикон збирати вугілля…
– Ми з матір’ю жили досить бідно, в бараці, знав, що для неї це велика сума, тому пішов збирати вугілля.
– Чи є для Вас сім’я опорою, чи допомагає, підтримує Вас, як прийняли звістку про те, що будете балотуватися кандидатом в депутати до Верховної Ради?
– Моя дружина Олена працює майстром на шахті «Відродження», там же трудиться нормувальником і наша єдина донька Ірина. Маю двох чудових внуків: старший навчається у восьмій Червоноградській школі, в шостому класі, молодшому – три роки, ходить в дитсадок.
Оскільки в дитинстві я був позбавлений батьківської ласки, мене виховувала мати, то весь вільний від роботи час свою любов віддаю їм – це моя радість, продовження роду, майбутнє. Вчу їх цінувати те, що вони мають.
Сім’я повністю підтримала мій намір балотуватися у Верховну Раду.
– Чому Ви вирішили балотуватися у Верховну Раду, адже знаєте як там непросто буде працювати?
– Це не моє особисте рішення. Шахтарі нашого регіону вирішили, що повинні мати свого представника в парламенті, щоб відстоювати свої інтереси, адже шахти – головний елемент в економіці нашого регіону, вони в основному наповнюють бюджети Сокальського району та м. Червоноград. Мою кандидатуру висунули територіальні профспілки вугільної галузі. Після роздумів я погодився.
– А чому Ви не пішли від жодної партії, адже, такі пропозиції, очевидно, мали?
– Порадившись, прийняв рішення не зв’язуватись з партіями, адже люди перестали їм довіряти. Якщо таку пропозицію приймати, то потім потрібно працювати на ту партію чи олігарха, який її фінансує.
Зараз непростий час – в Україні війна, а наші депутати замість того, щоб виводити країну з цього стану, працюють кожен на себе. Через пасивність уряду мирно віддали Крим, а тепер воюємо на сході країни. Перед тим, як вибирали Президента, я був учасником «круглого столу» у Києві, де зустрічався з гірниками з Донецької та Луганської областей, які розповіли, що їх змушували голосувати за ДНР та ЛНР. Запитував їх, чому не можуть одностайно виступити як в дев’яностих роках. І чув у відповідь, що бояться. Один з начальників розповів, що після того, як вигнав шахтаря з роботи, той з автоматом в руках почав погрожувати йому і його сім’ї. А ще казали, що дуже образили Донбас, що на заході шахтарі живуть заможніше. На що я їм відповів, що це їх ображають мільйонери, які і вийшли з Донбасу, а наші люди живуть заможніше, бо господарі, не пропивають грошей, хоча зарплати у нас і менші, ніж на Донбасі, а несуть їх в сім’ю, будують житло, мають землю, працюють на ній. Зараз на сході великі проблеми, з 93 шахт, які працювали в країні, працюють тільки 25 і на добу дають лише 18 тисяч тонн вугілля, з них 8 тисяч – наш західний регіон. А на Донбасі навіть працюючі шахти не можуть видобувати вугілля, бо зруйновані залізниці і нема чим його перевозити. В мене там багато друзів, спілкуюся з ними, вони розповідають, що зі складів безкоштовно забрали все вугілля і вивезли в Росію, а тепер хочуть продавати його нам!
– В зв’язку з цим чи ДП «Львіввугілля» є у вигідній ситуації?
– Чотири місяці тому на складах було понад 350 тис. тонн вугілля. Але оскільки «Західенерго» викупив Ахметов, а в цю систему входять Добротвірська та Бурштинська ТЕЦ, які працюють на вугіллі, пробиватись туди стало дуже важко. Нам давали лише маленьку нішу, яку ми заповнювали, а вугілля і далі надходило зі сходу. У зв’язку з військовими діями ситуація змінилася, тепер на складах залишилось десь 120 тис. тонн. Тягне нас донизу і центральна збагачувальна фабрика, яка є у приватній власності і останній місяць не працювала, її робітники вже давно не отримують заробітної плати. Хоча ми з ними розраховуємося. Тому в своїй передвиборній програмі одним із завдань поставив повернення в державну власність з подальшою передачею на баланс ДП «Львіввугілля» збагачувальної фабрики «Червоноградська».
– З Вашої програми бачу, що вірите в те, що у нас можна зберегти всі шахти і навіть збудувати нову…
– Вірю в те, що неможливо буде відбудувати Донбас, бо вже зараз там затоплено більше 25 шахт, вони не підлягають відновленню, дешевше збудувати нову шахту. У нас на підробці є шахта «Зарічна» з усією інфраструктурою, на 200 метрів нижче є пласт «Візейський» із запасами 35 мільйонів тонн вугілля. Можливо, спершу доб’ємося, щоб поглибити ці стволи, дешевше буде пройти нові виробки. І ще в нас є три лави, дві з яких простоюють більше п’яти років. Це вже підготовлені лави, просто їх нема чим зарядити. Якщо придбати для них обладнання, вони запрацюють, з’являться нові робочі місця. З пуском цих лав ми могли би підняти видобуток вугілля до 8 замість 5 тисяч, які даємо зараз.
– Чи бачите потенційних інвесторів?
– Їх вже було багато, приходять, поахають, – всі хочуть «Степову», бо там найбільші запаси вугілля. Китайці були, індійці, зі сходу, присилали нам «смотрящих» і від Саші Януковича, за наші гроші нав’язували нам своє обладнання, матеріали, які були вдвічі дорожчі, але ми нічого не могли зробити, бо уряд був їхній, їхні міністри. Хотіли прибрати до своїх рук наш вугільний басейн. Я все ж таки сподіваюсь, що прийде нормальний інвестор, що вугілля не будуть купувати за кордоном. Можливо, це будуть наші сусідиполяки, економіка яких після вступу в Євросоюз розвивається чи не найкраще. У них можна цьому повчитися. Єдині, кого не бачу інвесторами, – це Росію.
– Які Ваші пріоритети в житті?
– В першу чергу, це праця і ще раз праця, без неї не можу. Праця на благо України. Перший раз я спустився в забій на другому курсі інституту, коли мені було вісімнадцять, в Горлівці, на шахті №5. Всі практики проходив на третій, четвертій, сьомій шахтах тодішнього Львівсько-Волинського вугільного басейну. Чому на різних шахтах? Бо як спеціаліст хотів подивитися як працюють кращі бригади, запозичити їхній досвід, щоб не бути в останніх рядах.
– Яким Ви бачите парламент, якого віку мають бути народні депутати і що хочете в першу чергу зробити особисто?
– Там має бути і молодь, і люди старшого віку, всі повинні співпрацювати. Звичайно, має прийти нова генерація, за нею майбутнє, але молоді повинні вчитися. Там повинна бути не тільки інтелігенція, а представники всіх верств населення, люди, які вболівають за долю своєї країни. Поки що наші нардепи працюють в основному на себе. Скажіть, які потрібні людям закони вони прийняли? Прислуховуються до Європи, але чи робимо так, як в Європі? Комунальні та й інші платежі за європейськими мірками, а якими є зарплати? Хіба це нормально? Підтримуватиму курс на євроінтеграцію. Ми вже зробили свій вибір в бік Європи, зараз захищаємо його, а завтра маємо здолати ще довгий шлях до поставленої мети. Думаю, вже всі зрозуміли, що нам потрібна сильна армія. А для цього необхідно масштабно реформувати військо, збільшити фінансування на переоснащення та утримання Збройних Сил.
Виробництво, пов’язане з армією, повинне бути не на сході, ближче до Росії, а тут, на заході, ближче до Європи. Скажімо, на наших теренах є колишній завод «Зміна», який працював на оборону. За нових інвестицій і технологій він може запрацювати, будуть нові робочі місця і необхідна війську продукція. Захищеними мають бути військовослужбовці, вищим – їх матеріальне забезпечення. Тільки тоді Україна матиме боєздатну, сучасно оснащену армію. А ми знаємо, як зараз беруть до війська: юнакам не видають ні військової форми, ні захисних бронежилетів, шоломів. Кого відправляли в зону АТО з ДП «Львіввугілля», ми забезпечували їх всім необхідним. А по телебаченню, Інтернету чуємо скільки закупили форми, бронежилетів, куди ж вони діваються? В мене таке відчуття, що знову хтось на цій біді наживається. І наживається добряче. Я б таких згідно із законом воєнного часу ставив до стінки, незважаючи на попередні заслуги. Знаємо, які в нас зараз паркетні генерали і хто продовжує служити Росії.
Змінювати треба все докорінно, давати дорогу молодим, які показали себе під час бойових дій. Необхідно реформувати і правоохоронні органи. Знаю, що жодного папірця в них не візьмеш просто так. Після Майдану трохи менше стали зупиняти і брати хабарі працівники ДАІ, зараз, бачу, знову повертаються до старого. Вони відчули: все, що говорив Майдан, це тільки слова, що нічого не змінюється, що на посади призначають людей, які підтримували режим Януковича, і що вони далі розпоряджаються долями людей. Щоправда, в мене в автомобілі є реєстратор, сам його не воджу, хоча в деякі ситуації все ж потрапляв. Європейська країна повинна надавати своїм громадянам повноцінний захист, а правоохоронні органи – забезпечувати порядок.
Парламент, в першу чергу, повинен приймати закони, які діють на благо європейської України, його народу. Сподіваюсь, що найперше Верховна Рада прийме закон про передачу основних повноважень з центру на місця, тобто децентралізацію влади і підвищення ролі місцевого самоврядування. Місцева влада має отримати не лише більше повноважень, але й кошти на їх виконання. Маючи більше грошей, наприклад, і Сокальський район, і Червоноград зможуть розвивати інфраструктуру, ремонтувати дороги і піднімати зарплати вчителям, медикам…
Підтримуватиму законопроекти, спрямовані на очищення влади та зниження рівня корупції.
– Все життя ми ніби боремося з корупцією, а мафія, як кажуть, вічна…
– В першу чергу, потрібно прийняти антикорупційний закон, а то його приймають, приймають і ніяк не можуть прийняти. Можливо, цей закон є в планах Президента. Принаймні сподіваюсь, що цей закон приймуть одним з перших, що корумповані чиновники нарешті будуть відсторонені від управління державою і понесуть відповідальність за свої дії. Можливо, до цього підштовхне люстрація, яку підпише Президент.
Вважаю, що потрібно кардинально реформувати медичну та освітянську галузі, а запорукою успішного майбутнього держави є здорові та освічені громадяни. Необхідно відродити село, дати людям роботу, соціальні гарантії, а сільській молоді – впевненість у майбутньому, можливість жити і виховувати своїх дітей на рідній землі. А для цього найперше потрібна державна підтримка сільгоспвиробників, як це є в багатьох країнах світу. Необхідно заборонити безконтрольно розбазарювати надра, землю, підприємства, які ще залишились у державній власності.
– 23 роки ми чекали кардинальних змін в країні, але не побачили їх. В суспільстві панує зневіра, люди вже не довіряють депутатам…
– Вважаю, що люди повинні обирати депутатів, які нічим себе не заплямували, патріотів своєї країни, які дбатимуть про Україну, а не свої кишені. Зараз з’явилися нові партії, об’єднання, які висувають своїх кандидатів, треба уважно до них придивитися, зрозуміти кого і для чого вони висувають, чи знову не потягнуть нашу країну до ями.
– Ви з віруючої родини, черпаєте у вірі силу, надію на краще?
– Так, я з віруючої родини. Був такий випадок: в дитинстві важко захворів, лікарі сказали, що не виживу, і мама вирішила хоч перед смертю похрестити мене. І, як бачите, вижив і до сих пір живу. Віра в Бога, пам’ять про тих, хто загинув за волю України, довіра людей зобов’язують мене не залишатись байдужим до нагальних проблем нашого краю. Зроблю все можливе, щоб Україна отримала такі закони, таку владу, яка дозволить долати кризу, щоб кожна людина – шахтар, вчитель, лікар, селянин, робітник, підприємець, пенсіонер були впевнені у завтрашньому дні, жили краще.
Інтерв’ю взяла Валентина БЛУДОВА.