Прокоментувати події 9 травня у Львові, а також висловити свою позицію стосовно 22 червня – початку війни, ми попросили народних депутатів України Володимира В`ЯЗІВСЬКОГО та Степана КУРПІЛЯ.
Володимир В`ЯЗІВСЬКИЙ:
– Сильна влада згуртовує біля себе людей, а слабка робить, як колись римські можновладці: розділяй і владарюй. Вкинули нам червоний прапор, знаючи, яка реакція буде у державі. Отож досягнули того, що хотіли. Ті провокації, які відбулися у Львові 9 травня, робилися не Львівською облдержадміністрацією. І не у Львові, і навіть не в Києві. А повеликому рахунку ініціатива прийшла з Росії. І Росія цього не скриває. Більше того, депутати з Держдуми, які були у нас на засіданні міжпарламентського комітету, публічно про це заявляють, що 22 червня приїдуть до Львова наводити порядок і святкувати. А що святкувати – невідомо?! Про що говорять такі кроки Президента? Мабуть, про його немічність, коли він такі речі не може вирішити.
9 травня львів`яни повеликому рахунку не піддались на провокацію. Лише окремі молоді люди, котрі виглядали на вболівальників футбольного клубу «Карпати». Бо вони в ритм, як на стадіоні, скандували гасла. Коли ми говоримо про провокацію, то це означає, що хтось на неї має піддатися. Тепер постає питання щодо 22 червня. З цього приводу колишній Глава грекокатолицької церкви владика Любомир Гузар висловив дуже правильну думку: не піддатися, зігнорувати, зробити молебень за загиблими від репресій та за тими, хто загинув у перші дні Другої світової війни. Галичина могла б в такий спосіб пом`янути цю трагічну дату, закцентувати не на початку, як вони кажуть, «Отечественной», а на тому, що нам перші совєти залишили. Ми на президії нашої політичної сили запропонували зібрати коло патріотичних і громадських організацій, аби спільно провести молебень за замордованими, вбитими від репресій. Думаю, що нам треба поводитись саме так. Але якщо хтось «запрограмований» на провокацію, то не у наших силах цьому протистояти.
Степан КУРПІЛЬ:
– На цю тему сказано дуже багато, звучали різні думки і у Верховній Раді, писали у пресі, висловлювалися й політологи. Думаю, що ці події треба аналізувати. Це тільки початок великої гри щодо розколу України. Передбачаю, що продовження цих подій буде 22 червня, оскільки комуністи планують запросити керівника КПРФ Геннадія Зюганова, хочуть приїхати цілим десантом зі Сходу і відзначити тут день початку війни. Цю дату ніхто у світі не відзначає, мені важко збагнути: навіщо це? Це велика трагедія. Якщо про неї говорити, то війна почалася 1 вересня, а тому спеціально приїжджати у Львів, робити якісь провокації, це брудна технологія, брудна політика. Ніхто з подій 9 травня не зробив належних висновків. Стимулюючим фактором стало прийняття у Верховній Раді Закону України щодо застосування червоного прапора на рівні з національним.
Глибоко переконаний, що Україну не можна об’єднувати на основі червоного прапора. Хто хоче, хай його шанує, це його право, але державна політика повинна бути зосереджена навколо нашого національного прапора. Після того, коли Янукович спочатку не підписав цей Закон (це зробив пізніше), і вийшов на День Перемоги з синьожовтою стрічкою, в мене ще з’явилася слабка надія на те, що він хоч щось розуміє, бо не можна розколювати Україну червоним прапором, який був національним прапором Радянського Союзу, використовувався за часів війни, але зараз він не є символом, який об’єднує, а лише роз’єднує. Для чого його використовувати? Зрозуміло для чого це робить Росія. Їм потрібно поновому шукати якісь аргументи для того, що вони спадкоємці Великої Перемоги, бо усі є спадкоємцями. Тому не можна було принижувати народ України, так як це зробив Володимир Путін, сказавши, що Росія виграла б війну і без України, – це несправедливо і неправдиво, тому що війна найбільше точилася на українських землях, найбільше постраждало мирного населення – українців п’ять мільйонів, військових – три мільйони. Тобто Україна понесла колосальні жертви. Також не можна забувати про союзників у війні: Сполучені Штати Америки, Великобританію, Рух опору… Відчувалась допомога США з самого початку озброєнням, вантажними автомобілями, паливом, її не можливо недооцінювати.
Думаю, що українські патріотичні сили не мали би піддаватися на такі провокації. Якби, наприклад, вони не зривали з ветеранів георгіївські стрічки, можливо, цих провокацій вдалося б якимось чином уникнути. Якщо люди мирно йдуть з тими стрічками, несуть квіти на могили, то це їхнє право. Інша річ, якби це був якийсь мітинг, демонстрація. Цього разу, на мою думку, погано спрацювала міліція: вони оточили військовий меморіал і не дали покласти квіти. Натомість, пізніше супроводжували автобуси провокаторів з «Руского єдінства» і «Родіни», дали їм можливість розгорнути червоний прапор, в такий спосіб ще більше нагнітили ситуацію. Коли влада зараз говорить, що в цьому винні представники ВО «Свобода», то це неправда. Вони винні, але тільки частково, бо були провокації з обох боків і в них винна і влада, бо вона допустила ті події, хоча могла і не допустити. Виникає питання: свідомо чи несвідомо влада це зробила, чи влада бере участь у грі щодо розколу України, аби відволікти увагу людей від соціальноекономічних проблем, чи це вказівка Кремля, а влада наша або підігрує, або не чинить опору. Але ця небезпечна гра може закінчитись для України різними потрясіннями, вона розвалює державу. Сильна влада консолідує суспільство, а слабка – займається його розколом. Наша політична сила, інтелектуали Львова говорили напередодні тих подій, що не треба брати участь в тих акціях, не можна цього допустити…
Записали Оксана ПРОЦЬ, Василь СОРОЧУК.