Про приватне підприємство «Козацький курінь» на Сокальщині знають майже всі, бо хтось надає перевагу їхнім хлібобулочним виробам чи печиву, хтось купує макарони, крупи чи борошно, користувався їхніми будівельними послугами, чи послугами перевізника. Це не повний перелік товарів та послуг, які виробляє та надає підприємство, де працює 80 осіб. ПП «Козацький курінь» – є чи не єдиним на наших теренах підприємством такого профілю, бо включає в себе виробничі цикли: поле – переробка – крамниця.
Саме те, що вони самотужки вирощують і переробляють зерно, випікають з нього хліб, на думку керівника підприємства, депутата районної ради Петра Пилипчука, уможливлює здешевити вартість продукції та гідно конкурувати на ринку, реалізовуючи хлібобулочні вироби для споживачів за доступною ціною. Цьогоріч під озиминою зайнято 180 гектарів. Тож буде власне добірне зерно. Крім пшениці тут вирощують гречку, горох, ячмінь, овочеві культури.
Коли спілкуєшся з директором ПП «Козацький курінь», складається враження, що Петро Павлович з дідапрадіда – хлібороб, агроном, зоотехнік та будівельник. Він чудово розбирається в усіх тонкощах аграрної справи й компетентний у всіх вузькопрофільних питаннях. Втім, як виявилося, ще якихось 20 років тому аж ніяк не пов’язував свою долю з сільським господарством…
Петро Пилипчук закінчив торгово-економічний інститут і успішно працював у торговельній сфері, а згодом відкрив власну справу. Думав, що саме тут знайшов себе і вже все вирішено. Але недарма кажуть, що шляхи Господні невідомі. Випадок привів його в аграрний бізнес. У 1991 році Петро Пилипчук разом з друзями вирішив відкрити мале підприємство з переробки м’яса в Червонограді, але їм відмовили. Мовляв, таке підприємство вже є, тож недоцільно відкривати ще одне. Але невдовзі трапилась нагода створити приватне підприємство у селі Добрячин, на базі тракторної бригади колишнього радгоспу. Саме тоді один із засновників – Зіновій Войтович, запропонував назву «Козацький курінь», яка припала всім до в душі. Господарську діяльність почали з торгівлі, потім придбали декілька автомашин і зайнялися перевезенням вантажів. Згодом побудували млин, придбали крупорушку, на якій переробляли ячмінь, пшеницю на крупи, дробили горох, мололи пшеницю на борошно. Однак, мали труднощі зі збутом. Непотрібно було борошна Червоноградському хлібозаводу, бо вже мав іншого постачальника.
– Здавалось, нас загнали в глухий кут, – згадує Петро Пилипчук. – Але ми не опустили рук, вирішили зайнятися випіканням хліба. У 2000 році запустили млин та пекарню. Спершу зерно закуповували навіть у Казахстані. Я ніяк не міг зрозуміти, чому наші поля, які є чорноземами, пустують, а ми купуємо пшеницю в іншій державі. В цей час в агропромисловому комплексі відбувалось реформування, і не було кому господарити на землі. Отож, добре все зваживши, вирішив зайнятися ще й вирощуванням зерна.
НА РУЇНАХ РЕФОРМУВАННЯ
Після реформування землю розділили, людям видали Державні акти на право власності на пай. Місцеві господарства збанкрутували і розпалися. Поля навколо заростали бур’янами. У 2004 році «Козацький курінь» взяв в оренду земельні паї в пайовиків колишньої селянської спілки «Острів». Невдовзі на занедбаних полях заколосилися хліба. Згодом добрав ще землі. «Це в думках страшно братися за щось. Але коли взявся, і маєш добрих фахівців у певній галузі, все вирішується помаленьку», – каже директор.
Нині приватне підприємство обробляє 500 га землі, на яких вирощує кукурудзу, пшеницю, ячмінь, цукрові буряки. Водночас, тут займаються вирощуванням овочів, під якими щорічно зайнято 3334 га. Цьогоріч посадили 25 га картоплі, 4 га столових буряків, 2 га моркви, 0,5 га огірків. Овочі вирощують на органіці, без застосування хімії. Ними забезпечують червоноградські шкільні та дошкільні заклади та Червоноградські міську лікарню.
Господарський рік ПП «Козацький курінь» завершив непогано. Отримали хороший врожай зернових, цукрових буряків, кукурудзи та овочів. На жаль, нині є проблема із реалізацією сільськогосподарської продукції, зокрема картоплі. Ціна на неї впала, та ще й нема де здати. Тож згодовують худобі.
Пріоритетним напрямом для господарства є молочне скотарство та свинарство. Ще раніше викупили у селян паї і придбали тваринницькі приміщення у Вербовому та Острові. В першому налічується 300 голів свиней, в другому – 120 корів. Середньодобовий надій на корову 10 літрів за добу. Тримати молочне стадо нині не рентабельно, бо оплата за молоко запізнюється на три місяці. Збитковим є і м’ясо.
Керівник каже, що займатися тваринництвом невигідно: зза кордону привозять дешеві м’ясні продукти, і наші вітчизняні сільгоспвиробники не витримують конкуренції, бо не можуть працювати собі на збиток. На жаль, цього не хочуть зрозуміти наші можновладці, тому й нічого не роблять для розвитку тваринництва.
У ПП «Козацький курінь» дбають про матеріально-технічну базу усіх підрозділів, по змозі поновлюють її. Купили нові печі для пекарні. А для виробничого підрозділу в Острові – чотири трактори «Білорусь» та зернозбиральний комбайн «Полісся». Тут працюють четверо трактористів.
– Наше підприємство виробляє сільгосппродукцію, переробляє і продає, – каже депутат районної ради Петро Пилипчук. – У нас замкнутий цикл, тож кошти, нехай лише кілька відсотків, лишаються в господарстві, і воно розвивається. Водночас бачимо, що малопотужні господарства, які переробляють продукцію, стають нерентабельними через високі ціни на електрику та газ.
НЕ ОБПЕЧЕШСЯ – РОЗУМУ НЕ НАБЕРЕШСЯ
ПП «Козацький курінь» об’єднує декілька взаємопов’язаних підрозділів, кожен з яких може функціонувати окремо. Вони працюють, як злагоджений механізм. І в цьому чимала заслуга їхніх керівників, зокрема, заступників з виробництва та сільського господарства, будівництва Василя Палиги, Ігоря Шурака й Анатолія Галайди, агронома Романа Курила, механізатора Михайла Гіля, майстра Романа Витрепуса, завідувача пекарні Лесі Волоско, головного бухгалтера Зіновія Тобіяша, який працює з часу заснування фірми.
– В ПП «Козацький курінь», – продовжує розповідь директор Петро Пилипчук, – працюють кваліфіковані кадри, – як у пекарні, так і в переробній галузі, у полі. Завдяки їм наше підприємство 20 років працює і розвивається. Усі ми разом, і кожен зокрема, на своїй ділянці роботи, дбаємо про імідж фірми.
Економічна криза та нестабільність у державі далися взнаки й підприємству. Нині мешканці району менше будуються, тож будівельники не мають роботи. Стали працювати тільки в нічну зміну пекарня та млин. Це дозволяє заощаджувати кошти підприємства, бо в нічний час вартість електроенергії менша, ніж вдень. Проте довелося зупинити виробництво макаронів, яке нині є нерентабельним для підприємства. Гірше з газом. Адже у 2006 році підприємство платило 57 тисяч гривень за газ, а зараз 20 тисяч?! Вартість газу зросла в чотири рази. Те саме з електроенергією. До того ж, у 2004 році, літр солярки коштував 1 гривню 15 коп., тонна пшениці 1400 гривень, а нині – відповідно вже 10 гривень і 18002000 гривень. Ось і вся арифметика. Недарма у народі кажуть: «не обпечешся – розуму не наберешся».
Жителям Червонограда, Сокальщини та Радехівщини, у торговій мережі яких продаються хлібобулочні вироби підприємства, до смаку хліб «Житньопшеничний», «Тернопільський», «Селянський», «Сайка». Вони вважаються фірмовими виробами підприємства, яке випікає 30 сортів хліба. ПП «Козацький курінь» не боїться конкурентів, бо відколи тут зійшов його перший буханець, тримає марку і дбає про своїх покупців. Його випічка не залежується, бо пекарі, а тут працює 30 осіб, випікають ту кількість, яку замовили. Тому хліб та булочки від «Козацького куреня» завжди свіжі.
Є тут і своя акредитована виробнича лабораторія, без якої не можуть працювати пекарня та млин. Завідувач лабораторії Ольга Гой щодня проводить аналіз фізикохімічних показників вологості, кислотності, пористості, а готову продукцію досліджує на органолептичні показники – смак, колір, вигляд, форму.
Тут думають і про майбутнє фірми, шукають нові можливості. Нещодавно відкрили кондитерський цех, де випікають 8 видів печива, серед них: пісочне, цукроване, здобне, а також сирники, маківники, перекладанці, торти, короваї, які майстерно оздоблює Ольга Гой.
– За 20 років роботи нашого підприємства були і злети, й падіння, але ми якось зуміли втриматись на ринку, і навіть розширили виробництво, – розповідає Петро Пилипчук. – Бо не все так легко і просто, як здається, є чимало проблем. Адже багато залежить від енергоносіїв та газу. Ми б хотіли підвищити заробітну плату працівникам, але не можемо, бо існує ціновий мораторій на хліб. Ціна залишається практично сталою, хоча вартість енергоносіїв та газу зростають.
КОЖЕН КРУТИТЬСЯ, ЯК МОЖЕ
Слово за словом і мова мимоволі торкнулася загальнодержавних проблем. На думку Петра Пилипчука, найприкріше, що на сільське господарство та підприємництво нині не звертають особливої уваги. Cподіваються, що село самотужки вибереться з біди. І так з року в рік. У цілому світі сільське господарство дотує держава, бо воно виробляє продукцію, яку споживають люди – молоко, м’ясо, хліб. А українських сільгоспвиробників годують лише обіцянками: спершу всі кандидати в народні депутати, аби їх обрали, потім різні можновладці. Скільки б не було депутатів Верховної Ради, але ніхто з них не зібрав сільгоспвиробників і не запитав: як працюється, чим можна допомогти, що треба зробити для села? Вони хочуть творити закони, тож мали б поцікавитись у людей: як далі жити, що потрібно зробити. А село, доведене до краю, ледь животіє. Молодь, не знайшовши роботи, виїжджає за кордон, бо не може і не хоче так жити. Можновладці мають відстоювати наші інтереси і приймати закони на благо держави та її громадян, а не для того, щоб лише «здерти» податки. На жаль, час минає, а нічого не змінюється на краще. Сільському господарству, середньому бізнесу важко розвиватися у час нестабільності: зранку не знаєш, що буде ввечері, а ввечері – що буде зранку.
Проте ПП «Козацький курінь» працює за цих складних умов ефективно, впевнено тримається на плаву, сплачує податки, виплачує людям заробітну плату. Його керівник не стоїть осторонь громадських справ села Добрячин, в якому виріс і живе й досі. Допомагає чим може місцевим народним домам та церквам. Адже людина живе не тільки щоденною працею, але й духовністю. Торік допоміг осушити землі, провести очистку ровів у селах Острів та Добрячин, відремонтував автобусну зупинку в Добрячині.
Петро Пилипчук мріє про те, щоб кожен його робітник заробляв стільки, як в Америці, бо багаті громадяни – багата держава. Але Америка будувалася не один рік. І достаток в Україну прийде не відразу.
Село сьогодні, мов на переправі, між минулим і теперішнім. З одного боку залишилися радянські гасла, з другого – ринкові відносини та нові форми ведення сільського господарства. Старе розвалилося, а на його руїнах створити щось нове вдалося не всім. Тож ПП «Козацький курінь» є добрим прикладом того, яким би мало бути сільгоспвиробництво в умовах ринкової економіки.
Любов ПУЗИЧ.