Марії Максимівні ГРИЦАЙ, політв’язню сталінських таборів, Почесному голові спілки політв’язнів Сокальщини, жительці с. Тартаківець.
Щоб вільною стала Вкраїна, щоби
В житті ми не скніли німими рабами,
Ще юнкою стала на шлях боротьби,
На шлях, що встелявся суцільно тернами.
І вирок сприйняла достойно, як слід:
«Так, згідна: боролась за вільну й соборну…»
І бачили в юнці тендітній – граніт,
Ідею ніким і нічим непоборну.
Сибір несходимий. Тайга. Колима.
Бараки і нари. Знущання й розруха.
Та як би не прагли зламати – дарма,
Не вбити стихії одвічного Духа!
Томилась в неволі… Не каялась, ні…
Вернулась в село у стареньку хатину.
Та зброї не склала… І досі в борні
За вільну соборну святу Україну.
А зброя та – слово, вона ж – референт
І правдоньку спраглу вдихали майдани,
І лжа проімперська розбита ущент,
І злісні ворожі зривалися плани.
Діждались таки… Вже повстанець – герой,
УПА оживає і подвиг, і слава.
Недаром пройшли шлях тернистий отой:
В жертовній борні відродилась держава.
Вона серед нас гідний приклад – борець!
Тендітна і скромна, та духом велична.
За неї радій, рідний Тартаківець,
Гордися! Це – дочка твоя героїчна.
Володимир ПОЛЯНЧУК, с. Боб’ятин.