Ота свята, що послана віками,
Що в генах наших паростком цвіте,
Вкраїнська мова відкидалась вами
Безжалісно і знов ж таки вкотре.
Ви нашій мові ставили заслони
І толочили диким табуном,
Масакрували насміхом солоним
І били в тім"я імперським колом.
Топтали гвалтом, рвали з неї жили
І не боялись Бога в Небесах.
Ви нашу мову сто раз хоронили,
А в ній мій Всесвіт і віків краса.
У мові тій чарівності по вінця,
Обширу світу щире сприйняття,
У мові тій вся доля українця,
Вся незнищенність сутності буття.
Моя ти мово, серцем кучерява,
Свята і древня, як калини цвіт,
Сурмить в тобі клич щирий Святослава,
Що ворогів звіщав про свій похід.
В ній Лесі гарт, і заповіт Тараса,
Довженка сповідь і Сосюри щем.
Моя перлино, світова окрасо,
Чоло зранила терновим вінцем.
Дзвени над краєм рокотом бандури
І в першім слові, зроненім дитям,
І щоб пішов я на усі тортури –
На поглум мови Стуса я не дам.
І ти, мій друже, теж не будь наївним,
Не дай святинь топтати ворогам,
Ту мову нашу – пісню Чураївни,-
Душі народу піднебесний храм.
Володимир ПОЛЯНЧУК,
голова Сокальського літературно-мистецького об’єднання “Колос”.