ЯКЩО
Солодкий мед, але як забагато,
То в роті неприємний смак.
Якщо в гранчак горілку наливати,
То упаде хоч би який пияк.
Якщо немає міри у коханні,
Воно обридне з часом і засне.
І той, хто перший, буде не останній,
Таке кохання душу не пройме.
Якби ж так можна, щоб ту міру знати –
Чи треба знань великих та освіт?
Якщо прийдеться правди пошукати,
То перейти за нею треба світ.
Тоді Господь подивиться із неба
На того, хто в дорозі заблукав.
То Він навчить – по-правді жити треба.
І не бреши. Не ремствуй. Не лукав.
СИНОВІ-ПРИКОРДОННИКУ
Кордон. Зима. Ідеш, мій сину.
Оберігаєш Україну.
А влітку дощ,
чи спека люта –
також на службі мусиш бути.
Так день у день
твоя робота –
це про кордон одна турбота.
Хоч є система,
є дроти,
по КСП ти мусиш йти.
Твій камуфляж,
берет зелений…
Ти гордість, сину мій, для мене.
Бо не поїхав у світи,
Щоб десь роботу віднайти.
В кордон вдивляєшся очима.
Вся Україна за плечима.
ОНУКАМ
Простягують радісно руки
І щебет пронизує тишу.
Так щиро люблю вас, онуки!
Настане той час, що вас лишу.
Нічого для вас не надбала.
Трудилась, як вміла й могла.
Та вірші писала й писала…
З собою я їх не взяла.
То, може, для вас при нагоді
Залишиться пам’ять в рядках.
Поети усім не догодять,
Хоч чується в творах душа,
Така неспокійна й уперта!
Така невибаглива в світі…
Та тілу все ж треба померти,
Щоб душу міг світ оцінити.
Любов РИБАК.
с. Угринів