Поезія

Поезія від Володимира Комбеля та Вікторії Ляльки

ТАРАСУ ШЕВЧЕНКУ

1
За слово щире… і страждання  
Народ вклонився до землі…
Заснув поет, в хвилини злі,–
Лишивши людям на прощання
Життя земного шлях жертовний,
І болем писані рядки…
Створив Шевченко храм духовний,
Створив словами на віки.
Вчимо живущі заповіти,
І вчитимуть їх наші діти…
Безсмертне – слово віщове!
Його не вкриє плином Лета,
Бо серце праведне поета
У серці кожного живе.               
                    

2
Розвіялась мара жорстока…
На древі волі квітне цвіт!
Життя справдило Заповіт
Вкраїни сина і Пророка.
Сповна справдило, доказово…   
Встають потрощені хрести,
Замучене псарями слово,
Та волі сестри і брати.
Вогонь Пророка поетичний,
У висоті своїй – незвичний,
Всю Україну освітив.
І дух у гнобленім народі,
Служіння правді і свободі
Безсмертним словом освятив!
                   

3  
Не стій, Тарасе, над рікою,
Зійди із каменю до нас,
Соборність нашу хоч би раз
Омий пречистою сльозою.
Ти гострим розумом титана
Звеличиш єдністю народ,
Розвіється самоомана –
Підступних недругів оплот.
Творив "Кобзар" свій недаремно,
Стоїть на варті він недремно,
На варті істини, життя,
На варті нашої держави,
Віками твореної слави,
На варті долі, майбуття!

4
Поезія – не звучна рима,
І не мелодія, не ритм,
Не рафінадний алгоритм,
Не сила волі незборима.
Поезія – магічне слово
Титана дум – не прохача…
Біль серця, правда доказова
Хвилюють душу читача.
Тарас  до кожного порогу,
І в майбуття, проклав дорогу…
Збудив народ мов чарівник.
Надію виплекав на муках…
Мов сад обласканим онукам
Дбайливий мудрий садівник.
            
5
Немає фальші ні брудноти
В його житті, в його ділах…
Пророка нашого весь шлях
Взірець жертовності, чесноти.
 Йдемо за правдою живою
Крізь буревій життєвих драм,
Ідем дорогою святою
У рукотворний віщий храм.
Тут наша сила, наша слава,
З руїн відновлена держава,
Тут пульс майбутніх поколінь.
Тут волі нашої ознаки,
Душевне слово, слово вдяки,
І до землі низький уклін.

Володимир КОМБЕЛЬ.
с. Низи.

 

БАТЬКО УКРАЇНИ

Допитливим й мрійливим був,
Усе, що бачив і що чув,
Почувши все, тримав в душі,
А потім став писать вірші.
Писав про все: про свій народ,
Про гайдамаків й Січ козацьку,
Описував про польську шляхту,
Що не любили кріпаків.
Про тих проклятих паничів,
Що гнули їх з усіх боків.
Та мав він дар ще й малювати,
На полотні життя писати,
І мріяв він, що прийде час
І Україна вільна буде в нас.
Той час настав – усі ми вільні,
Скинувши пута, стали сильні.
Але, на жаль, є в нас мужі,
Які хотіли б від душі
Позакривать вкраїнські школи,
Щоб мови нашої не чуть ніколи.
Тарасе, батько, ти могучий,
Стоїш на канівській ти кручі,
Ти бачиш все: поля, лани,
Як гарно в нас цвітуть сади,
Не дай, щоб це у нас погасло,
Пошли нам, батьку, свою ласку,
Щоб люди в нас в добрі жили
І свою мову берегли.

Вікторія ЛЯЛЬКА,
учениця 6 класу ЗШ №5 м. Сокаль. 

Голос Сокальщини на GoogleNews