Олександр КУЛЬБАЧНИЙ народився 23 жовтня 1941 року в козацькій родині, у селі Верховцеве Криничанського району Дніпропетровської області. Широкий і гарячий південно-український степ – його батьківщина. Шкільні роки провів на Житомирщині, Закарпатті й Волині. У 60-70-ті роки навчався без відриву від виробництва в гірничо-будівельному технікумі. Трудився на будовах Волині, Львівщини, Дніпропетровщини і Запоріжжя. Тоді й почав друкуватися. Вісімнадцять років працював на шахті "Зарічній", що в селі Сілець, ДП "Львіввугілля". Поет. Прозаїк. Член ЛМО "Колос" з 2000 року. Мешкає в Червонограді. Твори О. Кульбачного – вірші, нариси, гуморески – друкувалися в періодиці, в альманахах "Солокія", "Соколиний край". Видав книги "Поетичний портал" (2009) та "Любові аура" (2011). Пише новели, оповідання, гуморески, повісті. У поезії надає перевагу вільному стилю.
ПРО СЕБЕ
У степи я піду, у степи,
Де матуся мене народила.
Там Сосюрину пісню знайду
Й незрадливу зірку шахтарську.
Говори мені, степ, говори.
Шепотіть мені, трави, дитинно.
Я ж від вас нікуди не ходив,
Лиш в Карпати шукати стежини.
І під вашим я небом люблю,
В Україні, не де-небудь скраю.
У щасливій сорочці родивсь,
В ній тримаюсь козацького роду.
Зоре – квітко, жаринко мала!
Я навчуся у тебе терпіння
Так світлити хмурні небеса,
Що вночі розкриваються квіти.
Степовик я таки, степовик,
Хоч в лісах світить папороть віща.
Більше світла в світах не знайду,
Де під крилами сонце рясніє.
МАТЕРІ
Ми любимо квіти весняні, ранні,
Такі класичні у всій красі.
В моїх очах – рясніють літні,
Здалека схожі на свічки.
Волошки сині –
То любі квіти моєї мами,
Сховались в житі, за терикони,
В жовті тумани.
У спраглім небі розтанув спомин,
Крилом орлиним з прозорих віч.
Заснулі далі стоять в печалі.
І тільки колос шепоче в ніч.
Волошки сині –
То любі квіти моєї мами,
Сховались в житі, за терикони,
В жовті тумани.
ВУГІЛЬНИЙ ПЛАСТ
Повзем у лаву, як на бій, –
На нас чека новий вибій.
Блищить у світлі чорний пласт,
Вугільний пласт – потужний пласт.
Не жнуть комбайни тут пшениць.
В каміннім полі – падем ниць.
Іде вугілля, в ділі пласт,
Вугільний пласт – надійний пласт.
Наш бригадир трима зв’язок:
"Дай швидше порожняк, браток!"
Стирає піт, як той баласт, –
Вугільний пласт – гарячий пласт.
І на-гора – єднання душ,
Тут жарти знов і теплий душ.
Утоми зір милує ряст…
Долаєм пласт, вугільний пласт.