Поезія

Вірші Володимира Вітта

«Оце я посилаю вас…
будьте отже мудрі, як змії
і прості, як голуби»
(Мф.10,16)

СВЯЩЕННИЙ ЛИС
Священний Лис, що рідний брат Сові,
Служитель вірний срібної Селени,
Тут на своїх парафіях зелених
Він сповідає гномів нехрещенних
І хрестить мавок в річці лісовій.

Він не лякає молодих звірят
Жахами Застарілого Завіту,
А про любов Христа голосить світу;
Іскриться, грає дивним самоцвітом
Його дзвінкий і сонячний обряд.

Його пісні, молитви і вірші
Для всіх є втіхою, не самоціллю,
Та й Літургія їх – немов весілля,
Свячені роси і Успенське зілля –
Найкращий лік для тіла і душі.

Тут квіти фарисейства не цвітуть
І в лідери не пнуться параної,
Усі любови навчені святої,
Немовби діти матері одної
Вони у мирі-злагоді живуть.

Тому й Господь їх щиро полюбив
І за гріхи нікого не карає,
Бо рідний ліс вони вчинили раєм
І те, що там ніхто не помирає –
Для всіх – одне з найбільших Божих
 див.

СВЯЩЕННИЙ ЛИС, – СВЯЩЕННИЙ
 ЛІС.

ЗМОВА ДЗЕРКАЛ
Змова дзеркал, чи відлуння свічі?
Зранений простір пульсує
 стривожено,
Гострим крилом по небесній парчі
Ночі сувій розтинають сичі, –
Жмуток ілюзій дістанеться кожному.
Змова дзеркал, чи відлуння зорі?
Доля, мов гиря і небо, як олово,
Губиться сенс в лабіринтах подій,
Попіл надій і нездійснених мрій
Тихо спада сивиною на голову.

ДОРОГА
Терниста твоя дорога,
Жорстока твоя судьба,
Дається в посаг від Бога
Труд,
хвороба,
журба.

Щоб серце твоє не спало,
Щоб розум і дух не зачах,
Щоб сльози і піт змивали
Відблиск
гордині
в очах.

СИМВОЛ БДЖОЛИ
Там, де Символ Бджоли
на липневому фоні світанку,
Журний клепіт коси
розбудив жайворонка струну,
Там остання зоря
прагне вкласти себе до останку
В чисту пам"ять озер,
повних чару, ілюзій і сну.

Там в руках трударя
утвердилась одвічна основа –
Кам"яних сторінок
нерозгадана буква жива.
Древній Символ Бджоли
переписуєм знову і знову
В скромну пам"ять людей,
в вічну пам"ять людського єства.

ДВІ ЗІНИЦІ
Дві зіниці – голодні вовчиці,
Опановані шалом любови,
Прогризають закоханим груди
І пощади у них не проси.
Дві зіниці, мов дві блискавиці
Спопеляють солом"яне серце,
А на згарищі люди віднайдуть
Діамант неземної краси.

ЗАЦВІТУТЬ ТЮЛЬПАНИ

Зацвітуть тюльпани жовто і червоно,
Забринить кадило п"янко-благовонно,
По святинях Божих залунають хори
І медові дзвони збудять сонні гори.

Україно мила, краю мій далекий,
Батьківщино мирна ластівки й лелеки,
Мальви та барвінку, полину та м"яти
І душі моєї незамінна втрато.

Мій незмірний жалю, невимовний
 болю,
Я за тебе, Ненько, щодня Бога молю,
Шлю тобі привіти через океани,
Вірю, що й для тебе Світлий День
 настане.

Бо з часів прадавніх так ще не бувало,
Щоби зло на світі довго панувало.
І в Христовій силі Правда переможе,
Нам це гарантує Воскресіння Боже.

ЗГОРАЮТЬ ЗОРІ
Згорають зорі на своїх орбітах,
Вогнисто падають в нікуди і в ніколи
І тихо в"януть, як осінні квіти,
Чи розриваються від розпачу і болів.

Вмирають птахи в синяві високій
І стрімко кануть у жорстокій безнадії,
Знаходять забуття і вічний спокій
В зеленій всеприймаючій стихії.

І тільки люди в небеса злітають,
Коли згорають на своїх орбітах,
А на землі окови залишають –
Тіла зів"ялі на зів"ялих квітах.
ЗАЛИШАЮ ВАМ…
Залишаю вам ранок у спадок,
А вечірню зорю – на пораду,
Синь небес і, на всякий випадок,
Сім мелодій весняного саду.

Залишаю усміхнені села,
Сонний човен в тіні під вербою,
Залишаю вам думи веселі,
А сумні забираю з собою…

Наче марево дивних фантазій,
Білий сум аж скрипиить під ногами,
Незаслужені давні образи
Пеленаю чужими снігами.

НОСТАЛЬГІЄ МОЯ, НОСТАЛЬГІЄ…
Тут немає місця тай для мого щастя
І немає жалю тай для мого болю.
Знаком застереження – гільйотина
місяця,
Що її завісив хтось нам над головою.

Ностальгіє моя, ностальгіє,
Це ж ніколи, мабуть, не мине,
Хто розрадить, чи хто зрозуміє?
Лиш снігами засипле-завіє
І покриє тебе і мене.

Ностальгіє моя, ностальгіє,
Нині наймит в чужому Раю,
У тривозі, в журбі, в безнадії
Я найкращі літа молодії
На поталу тобі віддаю.

КАЛИНОВІ ДОРОГИ
Калинові твої дороги,
Малинові твої стежки,
А доля твоя убога
І хрест незмірно тяжкий.

Привітні твої оселі,
Дівчата твої – чарівні,
Обличчя у них веселі,
А очі сумні-сумні.
Вп’ялися в небо тополі,
Блаватна його глибина,
А в нього, як в нашого болю,
Здається немає дна.

Калинові твої дороги,
Гіркий калиновий наспів,
Надія – тільки на Бога
І світлих його синів.

Бо віра твоя не вмерла
І живить тебе вона,
І котяться сльози-перла, –
Смирення твого ціна.

ЖОВТАВИЙ ВІТЕР
Жовтавий вітер навіває сон.
Дрімає мирно скрипка в серці клена,
Вливається її снага зелена
В багряні гами з лісом в унісон.

Стинають тіні гострі, мов мечі,
Снопів світляних променисте жниво,
І мідь лісів відлунює тужливо
На клич небес в лелечинім ключі.

У вирій кличе осені сурма,
А під крилом – надія і тривога.
І в синю далеч стелиться дорога,
Одна, мов доля. Іншої нема.

…Впаду зів’ялим листом у траву,
У цю красу золоченого раю,
І як помру, то знову оживу,
Як відлечу, то знову прилітаю.

ДО МАМИ
Море – не за горами,
Гори – не за морями,
Біжать річки в океани,
Мов діти до рідної мами.

Плаче верба над водою,
Ходить журба за журбою,
Та знай, моя люба дитино,
Я завжди буду з тобою.

Зорями небо зросила,
Сама, мов зоря, красива.
І сходить з висот на землю
Її чудодійна сила.

Старість – не за горами.
Вічність – не за морями,
І линуть думки до Святої
Моєї небесної Мами.

НА КРАЮ РЕАЛЬНОСТІ
На краю реальності
та на правім березі,
Де ріка Фантазія
в кам’янім руслі,
Бірюзовим парусом –
подарунком Березня
Споряджала човника
Мавка навесні.

І Лукаш окрилено
за Рікою-Ладою
Майстрував сопілочку,
як в минулий раз.
Знов коханням марилось,
знову пахло зрадою, –
Все в життя вкладалося якраз.

НІЧ
Ніч на душі і ніч за вікном,
Втома і розпач в серці гніздиться,
Ночі осінньої чорне вино
П"ю до нестями. Демон сміється.

Пам"ять стає, як спустошений сад,
Нидіє дух і молитва не діє,
Так, найстрашніші на світі із втрат, –
Втрата Любові і втрата Надії.

Привид життя, як єлей догорить,
Гасне лампадки чиста зіниця,
Господи, дай мені спокою мить
Вічну, чи звичну – яка різниця?         

 

 

Нічний фотограф.

Фотограф нічний,
                                   що шукає красу у сутінках,
                                    
На сочку місяця
                                  фільтри чарівні    вистороїв.
Мруть кольори.
                                Залишаються  обриси сутностей
риб і зірок
                       у лоні ріки норовистої.

 Блаженна снага
                                 в долонях у ночі доброї,
Ангел світла
                           витає над срібними водами.
Рої золоті,-
відлітають сузір”я за обрії,

Плануються долі,
                                  шифруються тайними кодами.

Святість- краса,
                                  ікона небес – в ідилії.

Вічність в безмежнім,-
                                          єдина можливість звершення.
 Чисті серця
                          і  білі річкові лілії

у Царстві Небеснім,
                                    без сумніву, – будуть першими.

( * сочка – укр. лінза об"єктив )

Голос Сокальщини на GoogleNews