До поезії різні люди ставляться порізному. Хтось до неї байдужий чи навіть сповнений зневаги, а хтось – шанує і не мислить без неї життя. Натомість, поезія – теж панна вибаглива, то й не дивно, що відкривається далеко не кожному. І лише поет від Бога здатний відчути її «любов» і «нелюбов», так би мовити, на собі – всіма фібрами чутливої душі: то радіючи від того, то страждаючи…
До поетеси, члена Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос», Світлани Мельничук – поезія прихильна.
Бо промовляє до читача, вустами авторки, щиро і сповідально, навіюючи думки про вічне і сокровенне… Нині ім’я Світлани Мельничук відоме на теренах Сокальщини. Її вірші є окрасою літературних сторінок «Колосу» з 1997 року, відколи уродженка Волині, поповнивши ряди літоб’єднання, почала друкуватись у «Голосі знад Бугу». Добірки поетеси періодично публікувались у всіх числах щорічника «Соколиний край», в альманасі «Провесень» тощо. А 2007 року побачила світ збірка поезій «Почни з любові…», розширивши коло шанувальників її творчості. Поетеса плідно працює, у її доробку – творів не на одну збірку. Але, на жаль, у фінансів, як мовиться, – своя «пісня» і свої уподобання…
Проте ця талановита скромна жінка не втрачає ні надії, ні оптимізму: плекає поетичне слово і долає творчі вершини. Неодноразово брала участь у різноманітних літературних змаганнях, де посідала призові місця.
А минулого року Світлана, в номінації «Поезія», стала переможцем 2-го Всеукраїнського літературномистецького конкурсу імені Володимира Дроцика, співзасновниками якого є ЛМО «Третій горизонт» (м. Червоноград) та Львівське відділення Української асоціації письменників. Віриться, що попереду в поетеси – ще багато гарних віршів і привабливих висот.
22 травня Світлана Мельничук зустріла свій перший зрілий ювілей. Тож вітаємо нашу колегу по перу з Днем народження, зичимо незгасного натхнення, цікавих задумів і крилатих мрій, нових вершин і здобутків.
А шанувальникам її поетичного слова з цієї нагоди – дарунок – добірка віршів самобутньої поетеси з Перетік.
Любов БЕНЕДИШИН, відповідальний секретар ЛМО «Колос».
«Весна вервечку днів перебирає…»
* * *
Пахнуть трави незаймані.
Травнем пахне земля.
І складати екзамени
йдуть дощі на поля.
У сади вечорові
тихо так, босоніж.
Пахнуть трави шовкові,
ще не стяті під ніж.
І виблискує сріблом
кожна крапля роси.
Там, на луках дозрілих
ще не чутно коси…
* * *
В ліричного героя
давно життя своє.
Він автора «за грою»
не дуже дістає.
Хай той собі «клепає»
хоч прозу, хоч вірші,
якщо талант він має.
…«дістануть» читачі.
* * *
Літо – перед очима.
І літа – за плечима.
Тисне спека на скроні,
лиш холодні – долоні.
Осінь вже у дорозі,
наче баба на возі.
Можна скинути все ще,
хай коню стане легше.
Можна просто змиритись
і терпінню навчитись.
І на непоправиме
глянуть літа очима.
* * *
Скількох людей намарне пам'ятаєм.
Скількох ховає пам'яті пісок.
Весна вервечку днів перебирає,
Життя спішить пришвидшити свій крок.
Дорога натякає на мандрівку.
І дощ зелений падає в траву.
І гай нову придумує гаївку,
І зачіску, й одежу – теж нову.
Весною все збентежене настільки –
Немає місця для сумних думок.
І я шукаю чудодійні ліки,
Що розмивають пам'яті пісок.
* * *
Ми за життя до власних справ приперті,
вони для нас не скінчаться ніколи.
Зустрінемось, напевно, після смерті,
якщо пекельні не завадять кола.
Побудь серйозним. Приділи хвилину,
допоки очі здатні впізнавати.
Живу, немов загладжую провину,
яку іще не встигла і надбати.
* * *
Від народження і до зрілості
Руки мамині нас підтримують.
Серце мамине повне ніжності
І любов її нас окрилює.
Очі лагідні – чаша мудрості,
Безкорислива щемна відданість.
І незрима своєю присутністю
Зігріва нас теплом на віддалі.
Щоб в дітей завжди все лагодилось
Щиро молиться Богородиці.
Щоб в житті якось розпогодилось,
Щоб розвиднилось на дорозі їм.
Берегинею над віками ти.
І єдине, що має значення,
Ти не знай тривог, серце мамине,
Діти хай твої будуть вдячними.
* * *
Зупинися, травню,
Прихили коліно
Перед ликом мами,
Що завжди єдина.
Матір Божа,
Мама,
НенькаУкраїна.
Оберіг для доньки,
Оберіг для сина.
Світлана МЕЛЬНИЧУК,с. Перетоки.