Селище Жвирка, як і Забужжя, було передмістям Сокаля до 1941 року. Тут був залізничний вокзал, який досі з’єднує Сокаль зі Львовом, Ковелем та іншими містами. В Сокалі був монастир і костел Бернардинів, збудований у 1619 році. Восени тут святкували відпуск, з’їжджались християни зі всієї округи.
Пам’ятаю, ще малою з батьками відвідувала монастир, було дуже гарно: навколо стояли столи з ласощами, продавали книжечки, хрестики, образки. З 1951 року тут почав працювати будинок для осіб похилого віку, учні нашої школи організовували для них концерти. Потім монастир перетворили у виправну колонію, яка працює і досі.
В Жвирці жили переважно сім’ї залізничників, землевласників та інших робітників. Дехто з місцевих мешканців працював у колгоспі "Нове життя", першим його головою був Йосафат Баран. Пізніше колгоспом керував Іван Шимановський, який допомагав школі, на Новорічні свята учні отримували подарунки. Вчителі разом з школярами ходили в колгосп проривати буряки, на інші сільськогосподарські роботи. В селищі працювали елеватор, магазин, пошта, дитячий садочок, медпункт, аптека.
У дерев’яному будинку, де зараз стоїть фігура Матері Божої, був клуб. Там демонстрували кінофільми, ставили концерти, вчителі читали лекції. Жителі селища називали його "Оперним театром". Він служив до тих пір, поки в центрі Жвирки не збудували клуб барачного типу, тут також почала працювати і бібліотека. Зараз, на жаль, в такому великому селищі немає Народного дому. Є місце на побудову навпроти місцевої школи, але бракує коштів.
У цегляному будинку по вул. Мазепи, 43 було відкрито Жвирківську початкову школу, де навчалися учні 14 класів до 1957 року. Я стала першим директором цього навчального закладу. Базовою школою була Забузька, звідти привозили дошки, парти, столи та крісла. З того часу Жвирківську школу очолювали Софія Шамбора, Микола Мушта, Ярослав Лисак, Іван Каспрук, тепер керує школою Орест Когут.
В смт. Жвирка при школі діяла вечірня школа, в якій вчилась робітнича молодь. Це був філіал Сокальської вечірньої школи (директор Василь Курганов). Багато її випускників здобули вищу освіту. Мої учні 1967, 1974, 1982 рр. випусків брали активну участь в художній самодіяльності, класній та шкільній роботі, неодноразово займали призові місця. Діти були слідопитами, розшукувачами ветеранів війни, неодноразово проводили з ними зустрічі, листувались. Разом з учнями я їздила на екскурсії в Петербург, Ульянівськ, Москву, на море в Одесу, на відпочинок на Шацькі озера, проводили екскурсії в ліс, інші цікаві місця.
Усе своє життя я присвятила школі та учням. За безперервну роботу в Жвирківській школі нагороджена медалями "За доблесну працю", "Ветеран праці" та грамотами.
У 2007 році мої перші випускники 10А і 10Б класів (кл. керівник Галина Єзерська) провели вечір зустрічі, присвячений 40річчю закінчення школи. Це була дуже радісна подія, усі виросли, змуж•ніли, багатьох я навіть не могла впізнати. В усіх – сльози на очах при згадці про роки навчання у школі.
Цьогоріч у листопаді Жвирківська школа святкуватиме ювілей 60річчя. Звертаюся до випускників, зробіть списки: рік випуску, перший вчитель, класний керівник, список учнів, староста класу, хто був медалістом та ін. Ці дані можна передати в школу, вони будуть використані при написанні її історії. Крім того, можна приготувати привітання до ювілею пісню, вірш чи танець сюрприз для вчителів, учнів та гостей. Також хочу звернутися до підприємців селища: об’єднайте фінанси і зробіть подарунок для школи в честь ювілею.
Отак серед шкільного гамору я пропрацювала 41 рік, з них 35 літ трудилася на вчительській ниві у Жвирківській школі. Двічі мене обирали депутатом селищної ради, а ще була головою профспілки школи. Працювала вчителем молодших класів, пізніше вчила історію, суспільствознавство та правознавство.
Нині перебуваю на заслуженому відпочинку. Найбільшою нагородою для мене, як, мабуть, і для кожного вчителя, є пам’ять, любов та повага учнів. Вони стали хорошими громадянами, добрими людьми. Радію, коли бачу плоди своєї праці, бачу, що мої вихованці стали освіченими людьми, здобули омріяні професії, працюють на благо нашої держави України.
Софія ШАМБОРА,
колишня вчителька.