Нас, на жаль, вчили так, щоб ми не думали своєю головою, а вірили в ідолів. Вертали нас до ідолопоклонництва, тобто назад, у минуле. Ми, всі як один, повинні були померти "за ето". Тобто жити без майбутнього, без віри, без релігії, в страху і покорі…
Така була політика, такими людьми добре керувати: що їм накажеш все виконають. Але ж українці на те вони й українці, що їм велено згори "своє робить". Бо "ми народ, якого правди сила ніким звойована ще не була". Як не старався Сталін і його поплічники ту правду в кожного українця випитати, пальці в двері запихали, голки під нігті так хотіли знати, чого прагне наш народ, яка його національна ідея.
Цієї ідеї не знає ні один політик в Україні. Впевнена в цьому, бо діла їхні свідчать про їх духовну бідність. Дивуюсь, як можна побудувати багату державу, будучи духовно бідним, не знаючи, що і як робити, щоб вивести народ з темряви, в якій ми блукаємо двадцять один рік. Це народ повинен бути або лінивим, або безграмотним. Невже однаково, як будуть жити ті, що прийдуть після нас? Для чого тоді ми здобуваємо знання, вивчаємо чуже, а своє забуваємо? Чому ж тепер ми себе обкрадаємо, вивозимо, як Полуботок, хтознакуди, аби в нас не було доріг, грошей. Аби з нас увесь світ сміявся, що ми придуркуваті, бо не живемо своїм розумом, а самі себе обкрадаємо. А значить приречені на вимирання. Невже т. зв. псевдополітики не читають Святого письма і не думають про майбутнє? Ах, я ж забула, що є в нас прислів’я "довга коса, а розум короткий". То їм хочеться десь в Європі за наш кошт таку білу хатинку на два поверхи і забезпечену старість також нашим коштом. А ми їм зовсім не потрібні. Для чого тоді народ віддає останнє, а віз і нині там, де стояв. У нас навіть нагодувати немає чим тих, хто лікує, хто навчає… Невже за двадцять один рік праці народ України не заробив навіть на те, щоб нагодувати інтелігенцію? Люди мусять їсти, і тому за мізерну плату віддають свої сили і знання. Бо на одному ентузіазмі далеко не заїдеш. А гроші роблять гроші. А в нас чомусь навпаки: гроші проїдають, продукти псуються, їх викидають. Народ працює, як за панщини, а виходу із замкненого кола ніхто не бачить. До світла іти ніхто не бажає, просвітити народ також ніхто не хоче. Який народ темний, такі й політики, нічого тут не вдієш. Один необачно побудував на піску, все й розвалилося. А на камені будувати ніхто не вміє, бо потрібно той камінь знайти та ще й поставити. Попрацювати потрібно, а навіщо, якщо народ і так дає і не питає, коли нарешті побудують нормальне суспільство. Наївні, думають, що на брехні далеко заїдуть. Без нас, народу, ви ніхто, бо ми вас годуємо, а не ви нас.
Ач, які невдячні сини України: Богу дякувати не вивчились, про народ свій забули. Ми то без таких невдячних якось проживемо, Господь не дасть пропасти, але як ви проживете без нас, якщо нічого робити не вмієте? Лицеміри ви, лицеміри! І не каєтесь, і за державу не соромно. А народ в Європі сміється з вас. Ну, як можна йти в політику, представляти народ України і бути таким духовно бідним? Господь дав Україні найбільше багатство родючу землю. А ті представники народу і не думають про землю, про нас, що їх утримують на своїй шиї. Вони не знають законів поведінки, "Отче наш" їм ні до чого і релігія їм не потрібна. Вони навіть не знають, що найбільш багаті держави є найбільш релігійними.
Найвищий час подумати, хто ми і для чого живемо тут, на Україні, чого від нас чекає Господь. Наші діла красномовніші за слова. Тож дай, Господи, мудрості моєму народові!
Ярослава ОСТРОВСЬКА. с. Тартаків.