Колишня радянська історіографія окреслює радянсько-німецький конфлікт 1941-1945 років в рамках Другої світової війни. А термін Велика вітчизняна війна виник за зразком російської «вітчизняної війни» з французами 1812 року, а прикладка «велика» додана для підкреслення значущості радянськонімецького конфлікту для Радянського Союзу, а також масштабів та наслідків цього конфлікту для всієї Європи.
Великомасштабний збройний конфлікт став національнотворчим міфом радянської імперії, що служив основою формування радянської ідентичності, а також і радянського народу. Так і сталося, в 70 роках минулого століття у Радянському Союзі перестали існувати «братні» народи, а, так би мовити, сформувалася загальна спільність – радянський народ.
Вперше термін «вітчизняна війна» з’явився в тексті виступу В. Молотова по радіо 23 червня 1941 року. У виступі Й. Сталіна по радіо 3 липня цього ж року було вжито словосполучення «всенародна вітчизняна війна».
Найбільший в історії людства збройний конфлікт, що тривав шість років і охопив 61 державу та 1,7 мільярда населення світу, розпочала Німеччина з нападу на Польщу 1 вересня 1939 року. Через два тижні німецькі вояки ввійшли в деякі населені пункти тодішнього Сокальського повіту. Бо за укладеним пактом МолотоваРіббентропа територію Польщі поділили між фашистською Німеччиною та СРСР, кордон проліг по річках Західний Буг та Солокія. Одна частина Сокальщини залишилась у володіннях Польщі, іншу частину Сокальщини разом з усією Західною Україною окупувала 17 вересня 1939 року Червона армія. Аби показати світові, а насамперед, Англії та Франції, наскільки дружні німецькорадянські відносини, 22 вересня в Бресті відбувся спільний парад військ Вермахту і Червоної армії. Під час якого німці віддали радянській стороні Брестську фортецю, де підняли замість фашистського червоний прапор. Є твердження, що спільні паради проходили ще в Пінську, Гродно, де брав участь командувач радянської армії В. Чуйков. Отож західна частина Сокальщини була під окупацією Німеччини, а східну «визволили» брати зі Сходу.
У перші дні війни українці не відчували ненависті до німців, бо були національно поневолені і принижені, отож сподівалися, що війна дасть можливість їм здобути незалежність. Інша частина мешканців західноукраїнських земель повірила у возз’єднання із Радянською Україною. Але окупант, який би він не був, чи коричневий, чи червоний, мав на меті загарбати територію, поневолити народ. Німці дуже швидко почали встановлювати свої порядки. Господарські двори обклали непосильним податком, забирали породисту худобу. За несвоєчасну здачу контингенту у с. Теляж зігнали господарів у приміщення школи, били гарапами. А це був лише початок осені тридцять дев’ятого. Свої радянські порядки встановлювали червоні визволителі і на іншій частині Сокальщини. Нова влада не визнавала права українського народу на його державну незалежність. Тюрми заповнили політв’язнями. У Львівських в`язницях на початку війни перебувало: на Лонцького – 3638 осіб, в Замарстинівській – 801, в Бригідках – 706. Тут позвірячому були замордовані українські політичні діячі, духовні особи, мирні українці – 4,5 тисячі.
В сороковому році Німеччина підтягнула до кордонів СРСР потужну військову техніку, військові частини. В той же час командування Червоної армії поблизу кордону розпочинає будівництво оборонних об’єктів. Для цього на Сокальщину прибув спеціальний військовий батальйон.
Прискореними темпами споруджували військову залізничну колію Стоянів–РаваРуська, яку недобудували, ще нині можна побачити її залишки. Фортифікаційні об’єкти спеціалізованому воєнізованому батальйону вдалося завершити до початку війни, він дислокувався біля горбківського лісу, де збудували кілька казармбараків. Всі об’єкти були засекречені, робітники мали спецперепустки. Доти обгородили двометровими плотами. До їх будівництва залучали місцеве населення.
В сорокових роках проводилась мобілізація місцевого населення, а потім перед самим початком війни мобілізували колишніх польських вояків в польові табори під Горбковом. Але солдати не встигли пройти перепідготовку, не отримали ні зброї, ні обмундирування. 22 червня 1941 року добре вишколена німецька армія без особливих перешкод перетнула кордон і з потужною технікою пересувалася у напрямку ТартаківСтоянівЛуцьк. Німці подолали незначний опір радянських офіцерів, а в доти запустили отруйний газ. Мобілізовані із навколишніх сіл «червоні новобранці» розбіглися по домівках, ховаючись від німецьких «резервістів», які наводили гестапівські порядки в селах. Ось цікавий епізод зустрічі у Стенятині новобранця, колишнього капрала польської армії, нині покійного Клима Барана з німецьким солдатом, котрий згадував: «Оглядаючи господарку, німець привітався зі мною німецькою мовою, і я йому відповів тією ж. Його зацікавило звідки я знаю німецьку мову. Отож пояснив, що служив у польській армії і вивчив її. Далі розмовляли про війну і раптом німець поплескав мене по плечу і сказав, що Гітлер у «руса» війни не виграє, бо в його голові – полова».
Радянський Союз виграв війну, але скільки йому допомагали союзники. США постачали СРСР технікою: 6450 літаків, 3734 танків; Велика Британія – 5800 літаків, 4292 танки, Канада – 1188 танків… І ще багато зброї, пального. Така величезна матеріальна допомога західних держав якраз уможливила СРСР вийти політичним переможцем у Другій світовій війні.
Україна в період воєнних дій чи не найбільше постраждала. Людські втрати сягнули 7,5 млн. осіб. В Україні були спалені та знищені 714 міст, 28 тис. сіл, 647 тис. житлових будинків, 16 тис. промислових підприємств, 32930 шкіл. З України евакуювали 50 заводів, більшість з них назад не повернулися. Було знищене майже все народне господарство, а загалом матеріальні збитки становили 250 млн. крб. Ці цифри і факти про великі втрати і тяжкі випробування саме українського народу варто нагадати російському прем’єру В. Путіну, котрий дозволив собі сказати, що Росія перемогла б у Другій світовій війні і без допомоги України, то, мабуть, і без США, Великобританії, Франції, а це ж російськоімперська брехня.
І львівський «шабаш», організований за кремлівським сценарієм, написаний ФСБ виразно показав, що події, які відбувалися у Львові 9 травня, були спрямовані не на вшанування полеглих, а лишень, аби загострити суспільні протиріччя і розколоти Україну й показати нас, галичан, у викривленому світлі.
Львівська обласна рада прийняла рішення про офіційне відзначення 2228 червня 70річчя масових розстрілів на Галичині, і далі вшановувати жертви масових розстрілів у тюрмах НКВС у червні щорічно, як дні пам`яті. Вшануймо і помолімося й ми за убієнних, які поклали своє життя на вівтар за свободу і незалежність України.
Василь ВОЛОШИН, м. Сокаль.