"Настала Великодня світла мить, і котиться святкова колісниця. Для нас же це Чорнобильська річниця, і серце запечалене щемить", такими словами ведучі Галина Зджанська та Романа Шевченко розпочали вечір-реквієм, присвячений 25-ій річниці з дня аварії на Чорнобильській АЕС. В залі Народного дому Сокаля, сивочолі дідусі, ліквідатори аварії, багато молоді, жителі райцентру, які прийшли вшанувати світлу пам’ять загиблих і подякувати за величезний подвиг тим, хто є серед нас, але втратив здоров’я внаслідок аварії.
До глядачів звернувся отець Ярослав Валюх, який сказав: "У весняні Великодні дні ми відзначаємо 25-ту річницю Чорнобильської трагедії. Це час смутку, пам’яті, роздумів. 25-ті роковини не дають нам спокою, бо наслідки тривають досі, ми бачимо хвороби, смерть у своїх родинах, серед близьких, друзів. Можливо навіть ті, хто ще не народився, відчують на собі ці важкі наслідки аварії. Так сталося, що річниця з дня аварії на ЧАЕС співпала з іншим непоправним лихом: вибухом у Японії. Це те, що допустив Господь за людські прогріхи, аби люди задумались і не ставили матеріальні цінності вище від духовних. Якщо люди не зрозуміють, що центром всього є Господь, то катастрофи будуть продовжуватись завжди. Сьогодні день подяки сотням тисяч жертв, які віддали свої життя їм вічна пам’ять, людям, які живуть поруч з нами, але несуть на собі наслідки цієї катастрофи ми молимось за їхнє здоров’я. Нехай воскреслий Христос пом’яне усіх тих, хто віддав своє життя, додасть сили тим, хто залишається при житті, а усім людям подарує просвітлення розуму. Нехай Він стане центром нашого життя і тоді нас чекає світле і прекрасне майбутнє".
Голова Сокальської райдержадміністрації Микола Мисак та голова районної ради Ігор Дацюк відзначили, що минуле української нації було, мабуть, найчорнішим: голодомори, Друга світова війна, Чорнобильська катастрофа… Вони нанесли страшні наслідки, які розтягнулися десятками років, і ми розплачуємося життями людей ще і до сьогодні. Керівники району звернулися до молоді, щоб вона в майбутньому не робила помилок, які завдають непоправної шкоди державі і людям. М. Мисак та І. Дацюк низько вклонилися людям, які залишилися живими і схилили голови перед тими, хто здійснив жертовний подвиг в ім’я України і поплатився життям, підкресливши, що про цю трагедію українці повинні пам’ятати завжди.
Сокальчани Григорій Паньків та Григорій Биць, ліквідатори аварії, розповіли про ті страшні дні, коли вони перебували у Чорнобилі. Рівень радіації, яку вони отримали, просто зашкалював. Ліквідатори з честю і почуттям обов’язку виконували покладену роботу, бо розуміли, що рятують українців від ще тяжчих наслідків. Ми маємо пишатися, що люди, які здійснювали жертовний подвиг, живуть серед нас. Це гідний приклад молодому поколінню.
Чорнобиль був прекрасним українським містечком, як і сотні інших. Люди жили на щедрій Поліській землі, любили свою землю, сіяли, орали, молилися Богу. Навесні все тут потопало в яблуневому цвіті, а влітку тут любили відпочивати не тільки місцеві мешканці, люди збирали в лісах гриби і ягоди. Це було містосад. А які парки, сквери, квіти тут були, наче у казці! Ніщо не віщувало біди.
Страшна звістка сколихнула весь світ тихої чарівної ночі, 26 квітня 1986 року. Від однієї згадки про ці події в жилах мільйонів українців стигне кров, завмирають серця.
Після вибуху на атомній електростанції зупинився плин мирного часу над Чорнобилем. Почалися страшні секунди, хвилини, години. Радіація розчинилася в духм’яному повітрі, у білорожевому цвітінні яблунь та абрикосів, у воді сільських криниць та у всій красі. Не було часу шукати винних, потрібно було рятувати живих, адже українці вперше зіткнулися зі страшною ядерною енергією, яка вийшла зпід контролю. На зміні тієї страшної ночі було 50 людей. Всі до одного, перебуваючи в зоні високої радіації, не покинули свої робочі місця і, ризикуючи своїм життям, зробили все можливе і неможливе, щоб попередити поширення аварії, врятувати станцію від руйнувань. Їх було 28 пожежників, 6 загинули відразу, інші згодом. Вони зупинили вогонь, своїм життям вберегли Європу.
Зі сцени лунали жалібні, скорботні пісні "На Чорнобиль журавлі летіли", "На Чорнобильському полі", "Чорнобильський Хрещатик" у виконанні народного вокального ансамблю "Любисток" та вокального тріо в складі Ольги Шевчук, Любові Саврук та Лілії Радзимінської.
Під час перегляду кіносюжету про Чорнобильську катастрофу, не одному сокальчанину пішли мурашки по тілу. Учні шкіл провели цікаві дебати щодо позитивів та негативів використання атомної енергії. Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять тих людей, в кого чорнобильське лихо забрало життя.
На Поліссі, де колись звучало поетичне слово, летіли до зірок пісні, сьогодні ходять гіркі думи, виють вітри. Чорнобиль стер із поліської землі людські посмішки. На всіх під’їздах до Чорнобиля повинні бути не тільки написи про зону особливого режиму, а державною мовою має бути написано: "Зупинися і схили голову! Перед тобою зона національної трагедії. Тут загинуло Українське Полісся. Вшануй його святу пам’ять і страждання цього народу".
Чорнобильська катастрофа принесла горе в тисячі сімей, залишила невиліковні рани в серцях мільйонів українців. Ми завжди повинні пам’ятати про цю аварію, бо це минуле українського народу, а без минулого немає майбутнього.
Ольга РОМАНЮК.
Фото автора.