Цього дня 1709 року помер Іван Мазепа (1639–1709), український політичний, військовий діяч, дипломат, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704-1709). Прожив 70 років, 20 із них був гетьманом.
У молодості служив при дворі короля Яна II Казимира. По обранню гетьманом, намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708 року розірвав з російським царем і став на сторону шведів.
Після поразки під Полтавою вимушений був поселитись у Молдовському князівстві. Помер у місті Бендери. Цікаво, що впродовж багатьох років, можна навіть сказати століть, в устах ворогів (тобто усіх прибічників російського царату) ім’я Мазепи стало лайкою й обвинуваченням, точнісінько так само, як у ХХ-ХХІ століттях стало ім’я Степана Бандери. Усіх прибічників Мазепи росіяни називали «мазепинцями», «Мазепа», «чумою Бендерською» (Мазепа помер у Бендерах). «Чувать подекуди і в наших сторонах…, а більш Москалі так дражнять наших, за гетьмана Мазепу. В Лубенщині й тепер можна чувати (розказує народ), що за часів Петра І розсердицця було Москаль на чоловіка та й ножакою, чи чим там: «Мазепа!», каже, або: «Мазепин дух!»…», – записав відомий український етнограф і фольклорист наприкінці ХІХ століття від одного зі своїх сучасників.
Але в пам’яті українців ім’я Мазепи залишилося прапором і програмою української Державності.
«Я кличу всемогучого Бога на свідка й клянуся, що не для почестей, не для багатства, або яких інших цілей, а для вас усіх, що остаєте під моєю владою, для жінок і дітей ваших, для добра Матері нашої, безталанної України, для добра всього українського народу, для помноження його прав і повернення вольностей, хочу я, при Божій допомозі так чинити, щоби ви, з жінками вашими і рідний край наш, не загинули ні під москалями, ні під шведами…», – клявся у 1707 році Іван Мазепа перед Пилипом Орликом.