Коли прочитав у газеті "Голос з-над Бугу" (№8384 від 17 жовтня 2013 р.), що ініціатором спорудження у м. Соснівці погрудь провідникам ОУН був Степан Баглаєвич, а з "Новин Прибужжя" (№42, 17 жовтня 2013 р.) довідався, що цьому панові висловлено особливу подяку "…За наполегливість і високу відповідальність у національнопросвітницькій роботі", мені мимоволі пригадався давній анекдот про лектора, котрий, аби переконливіше проілюструвати перед слухачами зміни, які відбулися за радянської влади в наших селах, сказав: “Ви, товариші, прекрасно знаєте, що за панської Польщі ваш односелець Панас Мокрий був у нашому повіті першим злодієм, а нині він начальник районної міліції і шанована всіма людина. Або візьмімо, наприклад, Параню Горбату. За Польщі вона була першою повією, а сьогодні товаришка Параня передова і знатна ланкова, член райкому комуністичної партії…”
Подібна метаморфоза не обминула й колишнього директора Соснівської школи С. М. Баглаєвича. За часів СРСР він був першим серед •тих, хто ненавидів ОУН і просторікував, що українські націоналісти бажають для свого народу тільки біди… Тепер, за незалежності України, •С. М. Баглаєвич став першим у Соснівці шанувальником провідників ОУН, Степана Бандери та Івана Климова"Легенди" і… наполегливим просвітителем.
Та є в пана Баглаєвича перед українськими націоналістами й "особливі заслуги". Аби дещо знати про них відслонімо завісу часу і загляньмо у січень 1960 року. Саме тоді у м. Белз, який став центром новоствореного Забузького району, проходив показовий на весь Радянський Союз •суд над п'ятьма членами ОУН П. І. Дубецьким, В. І. Кобаком, Г. М. Мухою, Я. С. Гадієм та Я. Г. Михайлюком. Їм інкримінували вбивство у 1944 році дев'ятьох жителів села Низи (колишній Прусинів).
Перед цим процесом у засобах масової інформації було проведено потужну пропагандистську кампанію, спрямовану на дискредитацію ОУН та формування в людей зневаги і ненависті до тих, хто боровся за незалежність України.
Справу розглядала виїзна сесія Львівського обласного суду у відкритому засіданні. Процес тривав чотири дні. Для участі в ньому привезли багато шахтарів і будівельників ЛьвівськоВолинського басейну, колгоспників, представників інтелігенції… Державним обвинувачем був прокурор Львівської області І. І. Нетименко, громадським обвинувачем директор Соснівської восьмирічної школи С. М. Баглаєвич.
Про ставлення громадського обвинувача Степана Баглаєвича до підсудних членів ОУН піде мова нижче. А зараз спробую на основі публікацій у тодішній пресі інтерпретувати те, що відбувалося в залі суду.
Першим допитували В. Кобака. Один з кореспондентів писав про це так: "Нахабно поводять себе Кобак і Гадій. Єхидно посміхаються… Кобак про страшну низівську трагедію розповідає так спокійно, ніби совість у нього чиста…"
Кобак брав майже всі звинувачення на себе і нічого не заперечував. Здавалося, ніби хотів, аби менше допитували його друзів і на деякі запитання, які їм задавали, намагався відповідати сам. Коли ж його запитали, чому стріляв у тих низівчан, котрі хотіли колгоспів, ненавиділи націоналістів і чекали приходу Радянської армії, відповів: "Я стріляв, бо наказували".
Кобак знав, що його судять не за низівські події, а передовсім за те, що член ОУН, що в 1941 році пішов служити в українську поліцію, брав участь у боротьбі з червоними партизанами, а згодом, як повідомлялось у засобах масової інформації, "проліз у комсомол, підробляв документи і крав народні гроші…"
Про місце праці і посаду В. Кобака чомусь замовчувалось. Ходили чутки, що був він директором школи.
Другим допитували Павла Дубецького. Йому інкримінували вступ у 1941 році до загону місцевої української поліції, участь у терористичних нападах й наголошували, що був "оунівським" господарчим під псевдо "Соловей".
Насправді П. Дубецький був господарчим самооборонного кущового відділу, який діяв на території сіл Куличків, Ванів, Низи, Сілець… Командував цим відділом Іван Саноцький "Дорош". Він загинув у березні 1946 року.
Від Дубецького хотіли почути, чому в 1940 році, коли в Низах організовували колгосп імені 17 вересня, він був осторонь утвердження "нового і щасливого життя", а як тільки розпочалася війна і прийшли німці, відразу пішов служити у поліцію.
П. Дубецький пояснював, ніби в 1940 році не розумів політики радянської влади… Йому не повірили.
А пішов у поліцію для того, сказав Дубецький, щоб утримувати в селі порядок…
Підсудний Я. Гадій поводився під час судового процесу доволі сміливо і був небагатослівним. Він категорично заявив, що ні в чому не винен і відмовився від свідчень. З приводу цього в газеті "Ленінська правда" появилася така репліка:
"І ось написавши все власноручно і визнавши свою тяжку провину, син куркуля починає на судовому засіданні викручуватись. Гадій заперечує свою причетність до терористичних нальотів".
Можна подумати, начебто Я. Гадій писав на себе звинувачення під лагідним та доброзичливим поглядом слідчого, а не під психологічним тиском і тортурами.
Григорій Муха розповів на суді, що в ОУН вступив під впливом І. Саноцького та В. Кобака і пройшов відповідний вишкіл. Відтак назвав прізвища тих, у кого стріляв.
Нині важко з'ясувати чи робив він це насправді, чи взяв на себе вину з якихось причин.
Найменше претензій було до Я. Михайлюка. Його звинувачували в тому, що належав до чоти В. Кобака, переховувався від органів радянської влади і причетний до смерті одного селянинабідняка.
Михайлюк здебільшого мовчав. Тоді прокурор спитав його:
А де працював ваш батько під час німецької окупації?
Агрономом, відповів Михайлюк.
Відтак прокурор погрозливо уточнив:
А хіба ви не знаєте, що він працював у німецькій колонії Брункенталь перекладачем…
Наприкінці судового процесу слово мали свідки. Проте жоден з них не сказав головного чи бачив, хто в селі Низи вбивав людей, чи знає, як усе це відбувалося, і чи є хоч один свідок цієї події? Два свідки Микола Кіт та Іван Голуб розповіли хіба про те, як своїми фірами звозили трупи розстріляних.
І винними, і головними свідками довелося бути підсудним.
Письменник Ростислав Братунь, котрий багато літ горів ненавистю до українських націоналістів, у своєму памфлеті "Земля звинувачує" писав, що "оунівці на закордонних смітниках" відхрещуються від своїх злочинів у Низах. Йому не подобалося, що українські емігранти вважали цю судову справу щодо членів ОУН сфабрикованою.
…Може, дехто з підсудних утішав себе надією, що після оголошення вироку буде ув'язнення, що проминуть тюремні роки і всетаки прийде воля. Та державний обвинувач, прокурор І. І. Нетименко, попросив суд застосувати щодо всіх п'ятьох членів ОУН найвищу міру покарання страту. Бо начебто цього вимагає народ.
Про те, що було далі, газета "Ленінська правда" (№6 від 14 січня 1960 року) розповідає так:
"Вимогу народу, викладену в промові прокурора, підтримує громадський обвинувач, директор Соснівської восьмирічної школи С. М. Баглаєвич. Він наводить уривки з десятків резолюцій мітингів трудящих, з численних листів громадян, в яких вимагається найсуворіша кара злочинцям.
С. М. Баглаєвич говорить про грандіозні соціалістичні перетворення, які відбулися за роки радянської влади в Забузькому районі…"
Відтак С. М. Баглаєвич сказав:
"…А оунівські виродки намагалися перешкодити трудящим будувати це чудове життя. Вони бажали народу тільки лиха і поневолення. Тому не може бути ніякої пощади мерзенним недолюдкам!"
Як бачимо, цей фрагмент з промови С. Баглаєвича міг би затьмарити "славу" всіх патентованих ненависників українського націоналізму.
Промови державного і громадського обвинувачів прийняли до уваги і засудили П. І. Дубецького, В. І. Кобака, Г. М. Муху, •Я. С. Гадія та Я. Г. Михайлюка до смертної кари з конфіскацією належного їм майна.
Тож чи личить нині С. М. Баглаєвичу рядитися у тогу патріота, а іншим – співати йому панегірики?
Та й що це? Якась кон’юнктура? Цинізм? Чи може, на схилі літ до пана Баглаєвича прийшло прозріння і його участь у спорудженні погрудь провідникам ОУН слід розцінювати як каяття за причетність до смерті п'ятьох націоналістів? Хотілося б вірити. Але народна мудрість каже, що минуле людини це те, якою вона є тепер. І це єдина ознака, за якою про людей годиться судити.
Іван ВАШКІВ.