Згадаємо, як це було

Ваші мертві вибрали мене…. Джеймс Мейс – “патентований українець”

"Україна. Голодомор. Близько 10 мільйонів". Фраза, що стала уособленням жаху найбільшої трагедії українського народу. У ній переплелись і люта ненависть до всього українства, і невсипуща жадоба до життя звичайного українського селянина. Зацьковані і виснажені, зі спотвореними від голоду обличчями смерті, вони всупереч обставинам вижили і донесли усю правду про винуватців і командирів Великого Голодомору 1932-1933 років. Знадобилось півстоліття історичної віхи, щоб світова спільнота таки дізналась про масштабність усієї катастрофи голоду! Вперше, у 1987 році виконавчий директор комісії з питань голоду в Україні Джеймс Мейс на американському Конгресі виголосив доповідь, яка стала справжнім вибухом. Вже опісля у пострадянській пресі цього чесного американського науковця і журналіста охрестили як "патентований українець"…

Він одним із перших пізнав біль тих, хто вцілів від цього старанно прихованого лиха. Бо ж як не просто було прорватись через облогу мовчання та розповісти світу про людиноненависницьку трагедію України як держави, яку і на карті, зрештою, чимало колишніх західних "совєтологів" не надто вирізняли. Дослідження Великого Голоду в Україні Джеймс Мейс розпочав 1981 року, коли отримав ступінь доктора історичних наук і став одним із основних американських спеціалістів з історії СРСР та ЦентральноСхідної Європи. Корінний американець, в жилах якого текла індіанська кров, не раз відповідав на запитання: навіщо йому це було потрібно. "Тому що американські громадяни українського походження вимагали досліджень, і мені судилась така доля, що ваші мертві вибрали мене,  писав він в одній зі своїх статей.  І так само, як не можна займатися історією Голокосту і не стати хоча б напівєврем, так само не можна займатися історією дослідження Голодомору і не стати хоча б напівукраїнцем. Я втратив над цією роботою забагато років, щоб Україна не стала більшою частиною мого життя. Зрештою, словами Мартіна Лютера, тут я стою, бо інакше не можу. Мотивація була проста: і всі новодоступні документи, і новітні дослідження не змінили основного портрета подій, які я дав у 1982му році на Міжнародній конференції про Голокост і геноцид. Я переконаний, щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було знищити другу радянську республіку, а отже вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція була дуже простою, вкрай примітивною: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті нема проблем. Така політика в класичному розумінні цього слова означає ГЕНОЦИД… Масовий терор 1933 р. проти української культури  безсумнівна ознака наміру знищення української національної ідентичності як бази такої самодіяльності. Саме на цій основі у 1988 р. американська Комісія з вивчення голоду в Україні 19321933 р. вирішила, що Голодомор був актом геноциду".

У ті далекі 80ті роки ніхто навіть не сподівався, що дослідницька група з шести українознавців на чолі з Мейсом зможе за короткий термін повноважень американської комісії з голоду віднайти переконливі докази найбільшого злочину Сталіна. Потрібно було якнайшвидше опрацювати архівні документи, які були вивезені гітлерівцями з СРСР, а в повоєнні часи вони потрапили до США. Тож перший звіт комісії Конгресу США було виголошено 1987 року. Другий, проміжний звіт було опубліковано на початку 1988го. Остаточні висновки комісії були оприлюднені американському Конгресу 22 квітня того ж року. Звіт про трирічну дослідницьку роботу, 524сторінковий том петиту, вже незабаром було надруковано у державній друкарні Вашингтона. Вся наукова праця практично була написана Джеймсом Мейсом і містила 19 висновків, серед яких значилось: Йосип Сталін і його оточення здійснили геноцид щодо українців у 193233 роках. У 1990му державна друкарня Вашингтона надрукувала для потреб комісії з голодомору тритомник свідчень емігрантів обсягом 1734 сторінки. Це були стенограми свідчень 210 потерпілих від Голодомору, яким вдалось вижити. “Цю проблему ми досліджували як могли,  згадував Дж. Мейс у своїх працях.  Мені здається, що зібрані документи, свідчення очевидців, Рапорт американському Конгресу зробили своє діло, але те, що ми ще не зробили,  це адекватно треба розуміти,  ми це залишили для наших дітей, для наших нащадків. Цього болю, цього жаху ми не витримали…"

Він і справді багато зробив для України. Але чи багато хто знає про це, як і про те, що акцію "Свічка у вікні" започаткував "патентований українець" Дж. Мейс ще 2003 року. Тоді на Михайлівській площі Києва спалахнули водночас 30 тисяч свічок. Небайдужі вогники заблимали і в вікнах українських осель! А наступного листопада свічечками пам'яті запалав Майдан, але вже без Джеймса Мейса. Його могила на Байковому кладовищі у ті листопадові дні 2004го рясніла помаранчевими стрічками та свічечками на знак пам'яті про чесного журналіста, людини з місійним покликанням, справжнього Героя України!

Увійшовши в українську історію, він залишився в ній назавжди… Бо цей пекучий біль і досі відлунює запитанням: "Чому?" Чому на найродючіших чорноземах стала можливою трагедія, рівних якій нема у всьому світі? Як на такій благословенній землі могли відбуватись вбивства, катування та знущання? Чому це смертоносне колесо ненависті котиться і донині від людини до людини? В одному зі своїх матеріалів Джеймс Мейс висловив свої думки про те, що українці є нацією, яка переживає біблійні трагедії: "Одного разу мене запитали: "Хіба не важко жити у такій бідній країні?" Я відповів: "Помиляєтесь. Україна  багата держава. Просто люди бідні". Бо справді, як пояснити та усвідомити здоровим глуздом суть цього штучного звірства, яке українцівбратів розділило на ситих та голодних. Коли в селах у межах однієї країни голодною смертю помирали селяни, а їхні брати, міські жителі, смакували сніданки та вечері! І ця роздвоєність, невиплакана трагедія багатьох, хто пережив Великий Голодомор, завжди заважатиме нашій єдності.

"Час утікає… За нескінченними ритуальними дійствами, в яких головну роль відіграють національні демократи; за святами і відзначеннями може скластись враження, що п'ятдесятимільйонна нація хвора на нарцисову сліпоту самолюбування. А водночас люди бідують… Наприкінці ХХ століття Україна є такою ж "хворою людиною Європи", як сто років тому була Османська імперія… Ніяка держава не зможе зробити Україну українською. Тільки самоорганізовані українці поза державними структурами зможуть це зробити. І я твердо переконаний, що це буде!"  ці оптимістичні заклики Джеймса Мейса датовані 2003м, а через рік його не стало. Він просто згорів від пережитого нелюдського страждання, коли досліджував політику і технологію Голодомору.

З часу жахливої трагедії цьогоріч минає вісімдесят. У зв'язку із запланованими заходами вшанування пам'яті жертв Великого Голоду, думаю, не зайве наголосити і на тому, що цією проблемою в усіх її аспектах потрібно займатись не від однієї "круглої" дати й до іншої, а постійно, щороку! А ці пророчі Мейсові слова спонукатимуть до певних роздумів: "Трагедія незалежної України в тому, що домінантною силою стала не національна, а територіальна еліта, представники якої зберігають усі звички традиційної номенклатури, такі як: думай одне, кажи друге і зроби третє…" Не знаю, як би дивився на нас світ крізь призму голодного лихоліття 1932-1933 років, і чи була б започаткована акція "Свічка у вікні", якби не Джеймс Мейс, цей Великий американський Українець, що перейнявся долею чужої держави, у якій він віднайшов свій останній Божий притулок…

Ірина СЛАВЧАНИК.

Голос Сокальщини на GoogleNews