Ох ті милі українському серцю взори, ті барвисті мережива вишиванок, які як туга й печаль, поселилися у серці Андрія Глушка ще з кінця Другої світової війни, коли опинився за межами України. На той час, в рідній Україні він був не потрібний. Бо був патріотом, націоналістом, членом ОУН. А там на нього чекала чужина. Якщо у рідному Тартакові у нього була велика родина: брат, сестри, то у США практично один. Рятувала поезія Тараса Шевченка і писанки. На овальному, гладенькому тлі яйця він виводив візерунки своєї опечаленої душі, яка так тужила за Україною.
Андрій Глушко народився 4 вересня 1909 року в селі Тартаків, у побожній родині господарів. У 21 рік став членом ОУН, брав активну участь у підпільній боротьбі. Ось короткі спомини з того часу.
У Тартакові була традиція, що на Йорданські свята польська громада на чолі зі своїм ксьондзом долучалася до походу вірних української церкви на потік Спасівка або річку Сколівка, а на польське Благовіщення українська громада зі своїм парохом долучалася до польської костельної паради. При зустрічі обидві громади церемоніяльно кланялись собі хоругвами. Після ганебної пацифікації поляками українського населення в 1930 році, майбутній священик, виходець з Тартакова Осип Яхимович, як провідник ОУН, вирішив порушити цю традицію "молитовного єднання" з ворогом. На місці, де мали зійтися процесії, він голосно заявив, що жодного єднання з ворогом на релігійному грунті бути не може. У той час його помічник Андрій Глушко вивісив на дзвіниці великий плакат "Хруні, з отцем на чолі! Досить того ганебного єднання з поляками!" В українських дівчат жодна хоругва не похилилася, а всі учасники української процесії розійшлися.
В книзі “Нариси історії ОУН” читаємо, що 1112 жовтня 1933 року, у Львові, перед судом присяжних відбувалася розправа проти шістьох молодих українців із Сокальщини, оскаржених у приналежності до ОУН, поширюванні протидержавних листівок та в інших злочинах. Покарання було таке: Василь Макар вісім років, Гриць Бабський п'ять (с. Поториця), Павло Рак сім, Андрій Глушко 2,5 роки (с. Тартаків), Володимир Макар з Поториці та Василь Масиник з Копитова були звільнені.
Перебуваючи в тюрмі "Бригідки" у Львові Андрій крізь в`язничні грати побачив як тюремна адміністрація готувала шибениці для страти Дмитра Данилишина та Василя Біласа. З його камери було видно як на світанку 23 грудня 1932 року вели двох національних героїв на страту. Тоді камера, в якій був Андрій Глушко підняла крик, і вся в`язниця розворушилася. Націоналісти почали співати "Ще не вмерла Україна". Смерть молодих членів ОУН дуже вплинула на Андрія Глушка, і він поклявся собі все життя боротися проти окупантів України, щоб вона стала самостійною державою. Своїм ідеалам Андрій залишився вірним аж до смерті.
Після тюремного ув`язнення відкрив у Тартакові мануфактурну крамницю. Заробляючи собі на хліб, не забував про роботу на благо України. Друзі цінували його характер, ідейність, здисциплінованість та організаторські здібності. Повітовий Провід ОУН призначив його надрайоновим провідником мережі ОУН. Тут він проявив свої здібності, ряди ОУН суттєво зросли. Вдруге його арештували у липні 1937 року, і просидів він під слідством у львівських Бригідках аж до падіння Польщі у вересні 1939-ого. Після виходу з тюрми жив на Холмщині. Кінець війни його застав у Зальцбургу, де певний час працював у молочарні. Цю ж роботу виконував згодом в Америці, у місті Ембридж, недалеко Піттсбурга в Пенсільванії. Жив скромно, але ніколи не забував України. Завжди давав досить великі пожертви на українську справу.
А за Україною, рідним селом, родиною дуже тужив. Я тримала у руках його листи, в одному з них він писав, що дуже хотів би приїхати в Україну, але ж там він не буде вільним, не зможе ні піти, ні поїхати, куди собі захоче, бо його супроводжуватимуть агенти КДБ, які не дозволять поїхати в рідний Тартаків. (Було це ще за совєцьких часів). В іншому листі він попросив у родини брата, щоб ті вислали йому "Кобзаря" Тараса Шевченка. Родичі купили дуже гарне видання. Але на пошті не прийняли цієї книжки. За кордон посилати "Кобзаря" не можна було. Дуже розсердився у наступному листі Андрій Глушко і написав, що, якби він попросив твори того лисого деспота України (додав круте слівце, мав на увазі Леніна), то дозволили б всі томи його творів вислати та ще й безкоштовно.
Андрій Глушко направду мав мистецький хист до написання писанок. Газета Піттсбург Пресс, у Великодньому числі за 18 квітня 1954 року присвятила дві півсторінки цій темі. На знімках Андрій Глушко при всіх процесах розмальовування писанок у своєму помешканні в Ембриджі. Також є світлина, де на тарелі різномаїття писанок, та між ними красувалася одна із золотим тризубом на голубому тлі.
Ще Андрій Глушко любив порядок в домі, був чуйною людиною. В свої останні хвилини життя він обрізав хащі на городі немічної сусідки. Там і 22 квітня 1979 року помер. Друзі поховали його на цвинтарі у Савт Бавнд Бруку, встановили пам`ятник із знам`ям ОУН. Частину свого спадку віддав для багатьох українських організацій та Української Фундації Волі в Америці. Бо навіть тоді, коли в Україні панувала совєтська система, він сподівався, що Україна буде незалежною.
Оксана ПРОЦЬ.
