27 травня 2015 року минуло 25 років від дня трагічної загибелі під колесами автомобіля політв’язня з 28-річним стажем, організатора УГС, ТУМу, НРУ на Сокальщині, голови РО УРП, депутата районної ради першого демократичного скликання Романа Захаровича Семенюка.
Нагадаю коротко його тернистий нелегкий шлях життя і боротьби. Народився Р. Семенюк 1 грудня 1928 р. в с. Перв’ятичі Сокальського району. Під час навчання в Тартаківській середній школі організував молодіжний гурток ОУН. В 1948 р. був мобілізований в армію на розбудову Донбасу. За організацію втечі двадцятьох хлопців з шахти, засуджений на п’ять років таборів Воркутлагу.
По відбуттю ув’язнення, працював у Сокальській геологорозвідувальній партії і підтримував зв’язки з підпіллям ОУН. Через зраду свого родича, районного провідника ОУН Степана Семенюка, у 1951 році засуджений на 25 років таборів Дубровлагу. В мордовських таборах познайомився з політв’язнями ОУН-УПА Михайлом Сорокою, Володимиром Горбовим, командиром УПА ВО “Буг” Василем Левковичем, відомими політв’язнями-шістдесятниками В’ячеславом Чорноволом, Михайлом Горинем, Левком Лук’яненком, Василем Стусом, Миколою Руденком, Йосипом Терелею, Зиновієм Красівським…
У 1965 р., після втечі з концтабору ЖХ п/я 385/11, який знаходився у смт. Явас Мордовської АР, Р. Семенюку до 25-річного терміну ув’язнення додали ще три роки.
Третього лютого 1978 року, після звільнення з ув’язнення, і до смерті у 1990 році, працював слюсарем на Сокальському заводі хімволокна. 12 травня 1979 р. одружився з жителькою с. Поториця Марією Іванівною Баглай.
В 1970-1980-х роках продовжував боротьбу з радянським тоталітарним режимом, підтримував зв’язки з шістдесятниками і сімдесятниками. Він писав листи і заяви: на адресу Верховної Ради УРСР з вимогою надання українській мові державного статусу; до Президії Верховної Ради УРСР проти заборони використовувати українську державну символіку тризуб і синьо-жовтий прапор; до Генсека ЦК КПРС М. Горбачова про легалізацію УГКЦ…
Роман Семенюк привозив зі Львова підпільну літературу “Самвидаву” і розповсюджував її на теренах Сокальщини. З початком національно-політичного відродження організував у селах району осередки УГС, ТУМу, НРУ, УРП, вів передвиборчу агітацію за кандидатів в депутати від демократичного блоку. Я бачив, як він радів, як блищали його очі, коли ще в котромусь селі йому вдалося організувати демократичний осередок.
У 1988 році обраний головою РО УГС, а у 1990-му головою РО УРП, створеної на базі РО УГС. З 1990 р. депутат Сокальської районної ради.
Його любили і шанували відомі побратими політв’язні, друзі. Р. Семенюку писали листи, запрошували в гості, зокрема Левко Лук’яненко, “остерігав і просив пошануватися, бо можуть знов вернути до Мартинова” (в тюрму) Василь Стус.
Йосип Тереля, тюремний побратим Романа Семенюка, який у 1987 р. відвідав його у с. Поториця, писав у 1991 р. в журналі “Хрест” (м. Буенос-Айрес): “Друг Роман пише надзвичайно цікаву книжку літопис своїх 28 років неволі…” Про те, що Р. Семенюк написав і надрукував на друкарській машинці, ілюстровану фотографіями, книжку спогадів, мені розповідала у 1997 році його дружина Марія Баглай. На жаль, тоді, під час ознайомлення з архівом Р. Семенюка, я не побачив ні книги спогадів, ні листів, написаних до нього політв’язнями вони безслідно зникли після відвідин його дружини двох студентів зі Сокаля хлопця і дівчини, які сказали М. Баглай, що збирають матеріали для відкриття “музею В. Стуса” у Львові.
Про факт зникнення документальних матеріалів з архіву Р. Семенюка, я писав 31.05.1997 р. в газеті Сокальщина”. Я вважав тоді і тепер вважаю, що матеріали про життя незламного борця проти гнобителів, фотографії, листи відомих політв’язнів-шістдесятників, громадських і державних діячів до Р. Семенюка, повинні зберігатись у Сокальському краєзнавчому музеї, а не в приватній колекції.
Після смерті дружини Р. Семенюка, власником будинку став її племінник. Я попросив жителя Поториці, члена Проводу РО НРУ Василя Козиру, переглянути, що залишилося від архіву Р. Семенюка. Він передав мені на зберігання трудову книжку, військовий і профспілковий квитки, брудновики заяв, протестів, які Р. Семенюк писав до органів радянської влади, фотографію політв’язня З. Красівського з дарчим написом ”Романові, другові спільних переживань і стремлінь, на добрий спогад дарую. 26.08.1978 р. Моршин”, фотографію трьох осіб, очевидно, сімейну, з написом на звороті: ”Людині, яку я полюбив одразу і на все життя Романові Семенюку від себе і від Раї. Микола Руденко, 19.01.1978 р.”, лист побратима-політв’язня Левка Лук’яненка, якого передаю до Сокальського краєзнавчого музею, а копію в редакцію газети “Голос знад Бугу” для друку.
Богдан НЕЧАЙ.
с. Завишень.
