Home / Цікаво знати / В українському календарі нещодавнім указом Президента з’явилась ще одна знакова подія – День Героїв Небесної Сотні

В українському календарі нещодавнім указом Президента з’явилась ще одна знакова подія – День Героїв Небесної Сотні

Мудрість від природи не дається. Вона довго і напружено здобувається, як і при хороших вчителях, так і на добрих прикладах стратегічного мислення. Сьогодні немає жодних сумнівів, що Росія на чолі з Путіним – зло, якого можна було запобігти, «якби ми вчились так, як треба». Чи напав би на нас Путін, якби ми були по-справжньому незалежною та сильною державою, з мудрими керівниками та професійною боєздатною армією, стабільною економікою та гідним достатком життя в Україні? Серпневого дня 1991 року ми здобули незалежність, але чи сприйняла цей виклик українська влада? Кланово-олігархічна система за часів Кучми практично підірвала засади національної безпеки України, заклавши вибухівку, що здетонувала через 20 років! Країна зі слабкою та вкрай корумпованою владою для Путіна завжди видавалась «несправжньою» державою, яку запросто можна було затягнути у своє ярмо. Можна багато перераховувати чинників, які посприяли тому, що Україна звернула зі шляху, який нині і привів до того стану війни. Але є речі, на які хочеться звернути особливу увагу…

В українському календарі нещодавнім указом Президента з’явилась ще одна знакова подія – День Героїв Небесної Сотні, вшанування якої щорічно відбуватиметься 20 лютого. Чи просунулась кримінальна справа за цілий рік з огляду на ті страшні події, коли 22 січня 2013 року почався відлік «чорних» днів як для Майдану, так і України загалом? Того дня були застрелені перші протестувальники: Сергій Нігоян, Михайло Жизневський і Роман Сеник. Кримінальні справи, порушені за фактами цих смертей, були об’єднані в одне провадження та зареєстровані під №228. Розслідування триває, але вже сьогодні стало очевидним – система Кучми таки дала збій… Події першого Майдану, коли намагання тих, хто стояв тоді із закликами «Бандитам – тюрми!», «Банду геть!» та «Разом нас багато!», змусили багатьох українців піднятись на друге повстання, яке увійшло в літопис українського народу як Революція Гідності. На превеликий жаль, інтереси людей Майдану-1 не змогли змінити правила гри в країні, владу якої отримали люди «сцени Майдану». Шукати знову ж таки об’єктивні причини усіх наших бід у постмайданний період «помаранчевої» революції справа невдячна, бо ми знову наступили на ті самі граблі: політична конкуренція, економічна нестабільність, немічність української еліти та олігархічність правлячої верхівки, що негативно влипнули на обороноздатність країни. Зрештою, а чого варте було повернення у політику Віктора Януковича з легкої руки тодішнього президента Віктора Ющенка.

Отримавши після «помаранчевої» революції глибоку поразку, Янукович знову став ледь не героєм круглих столів та пресконференцій вже на посаді прем’єр-міністра України. «Де обіцяні бандитам тюрми?» – напрошувалось ще тоді риторичне запитання. Новій владі, як не прикро, забракло єдності, а люди після перемоги Майдану просто розійшлись по домівках та мовчки споглядали те, що відбувається наверху, замість того, щоб влитись у владу та боронити здобуті цінності. Таке враження, що хтось заздалегідь готував сценарій, розрахований саме на українських чиновників, позбавлених мудрості та стратегічного мислення. Достатньо згадати «газову кризу» 2008 року, коли Україну змусили підписати кабальний договір. Вже нині ні для кого не є секретом, що ця угода була схожа на спецоперацію, а її учасники їхали дивитись авіаційні підприємства в Харкові, як раптом їх посадили в авто і повезли підписувати документи. А чого вартий був план Януковича розпродати українську «оборонку» російським підприємствам! Занадто пізно прийшло прозріння, що українська влада намагалась загравати з людьми, які були по суті нашими найбільшими ворогами. Соціалізм «совкової» системи було замінено на олігархічний капіталізм! Тож на які блага упродовж років незалежності України можна було сподіватись, коли їх розподіляла верхівка за своїми потребами, а президент виконував роль арбітра цих кланових стосунків, дозволяючи Росії нав’язувати свою волю та амбіції. Чимало колишніх українських можновладців об’єднувала не тільки російська мова, а й мова тіньових грошей, газових, бартерних та інших схем. Подальші потуги скинути газову кабалу не увінчались успіхом, бо ніхто не бажав гнівити Кремль. Практично це і підготувало плацдарм для анексії Криму. Хіба на такому державному тлі мародерства, грабунків та абсолютного інформаційного вакууму стосовно до населення України можна було уникнути вибуху?

За таких умов другий Майдан не міг не виникнути, терпець, м’яко кажучи, урвався… Статистика того часу вказує на те, що у подіях Євромайдану були задіяні близько 20% населення: 5% в акціях протесту в Києві, 6% – в інших містах чи селах, а ще 9% допомагали мітингувальникам. Українською гідністю тоді захоплювався весь світ! Через трагічні людські смерті українці скинули Януковича, але не в цьому був сенс другого повстання. Ще донедавна побутувала думка, що сподіватись на Майдан-2 було марно. Безліч обманутих людей шаленіли від зради «помаранчевих», а прихід Януковича до влади 2010 року красномовно довів, що народ України стомився від політичних чвар і прагне бодай якоїсь «стабільності», а не популістського гасла доморощених політиканів. От чому для багатьох західних країн, які звикли вважати Україну провінцією Росії, цей величезний народний спротив став майже несподіванкою. Скинути Януковича довелось лише ціною людських жертв, але яких! Кров холоне, коли пригадуєш лютневі події 2014-го, як уся країна здригалась від дій злочинної влади, що вбивала на вулицях власний народ! Погляньмо на фотографії цих молодих парубків та ідейно зрілих чоловіків – Героїв Небесної Сотні. За часів Майдану 2004-го ті, хто оберігали бастіони 2014-го, на той час були юнаками чи навіть дітьми, не такими свідомими, щоб віддати своє життя за незалежність України. А на Європовстання прийшли люди, готові захистити свої інтереси через народний спротив. Цифри загиблих вражають! За даними Міністерства охорони здоров’я України з 30 листопада 2013 року по 14 квітня в акціях протесту проти режиму Януковича в регіонах України та Києві загинуло 106 людей! В уяві спливає ще один символ національної честі, який для багатьох із нас став уособленням героїчної мужності юнаків, що полягли смертю хоробрих під Крутами 29 січня 1918 року! Майже століття відмежовує ці дві події, а генетична пам’ять українського люду зберегла цей взірцевий приклад гідності і луною відізвалась у подіях сьогодення. В масштабах світової історії ця битва не така примітна, але сам факт, що до бою із більшовицькою навалою стали київські студенти та гімназисти старших класів, переважна більшість яких не мала жодної військової підготовки, не може не викликати захоплення! Дві нашвидкуруч сформовані сотні з недостатньою кількістю боєприпасів були погано озброєні – лише 16 кулеметів та саморобний бронепоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі. Під час бою до молодих оборонців приєдналось ще 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва. Наступ ворога було зупинено ціною трьохсот юних життів! Відступаючи, українські бійці зруйнували усі колії та мости, що змусило російських нападників визнати поразку та зупинитись на кілька днів на шляху до Києва. Відремонтувати зруйновані мости та колії за короткий час було не просто, тому ворог продовжив свою загарбницьку ходу не так залізничним транспортом, як на конях та селянських возах по розмоклій дорозі. Через століття новий відлік духовного злету української нації повторився у подіях Євромайдану і закарбувався в іменах Небесної Сотні та тих, хто сьогодні загинув у бойових діях на сході України. 

Колись Янукович виголосив неоднозначну фразу: «Ви ще згадаєте про Донбас!» Сьогодні можна лишень припускати, що мав на увазі безпорадний кривавий диктатор, але саме він виявився спонсором, який багато чого зробив для того, щоб його земля перетворилась на згарища, а Майдан, який Путін вважав вірусом, став ліками для українців. Ми навчились зупиняти авторитаризм, але не навчились домагатись правосуддя. Кого покарали з тих, хто катував і вбивав людей на Майдані? Чому ми увесь час розчаровуємось у політиках та президентах? То, може, варто не зачаровуватись кимось і почати карати вседозволеність, а в самій справі загибелі Героїв Небесної Сотні знайти і покарати винних. Бо коли чуєш нарікання рідних і близьких загиблих, серце здригається від болю. «Коли так сталося, що я не привезла брата живим, то мені говорили: «Лесю, не плач, він герой, герої не вмирають», – плачучи розповідає сестра загиблого Романа Сеника Леся. – Усі казали – і хлопці з Майдану, і афганці, і депутати. Сюди приїхали: «Не плач, він герой, герої не вмирають». Як не вмирають, коли він помер? Цілий світ мені каже одне й те ж саме, а брата вже нема. І от вже рік пройшов, але все розслідування на місці. То як же ви справу героя – і не розслідуєте?»

І якщо нині просто покластись на Генпрокуратуру та народних обранців Верховної Ради у вирішенні таких питань, то вони вже незабаром стануть уособленням старої верхівки. Бо, погодьтесь, очищення влади димом палаючої гуми і люстрацією не надто дієве на сьогодні. Таке враження, що колишні «червоні» демони час від часу піднімають голови, щоб добратись до «кормушки», якою бачиться їм Україна. Чи змогли би українці знову дати згоду на суцільну «прихватизацію» влади олігархічними кланами, маючи поруч такий натхненний приклад як Росія? Ні! Хтохто, а Путін надовго закріпив у свідомості «своїх» людей принцип нового світового порядку за схемою: «усі люди рівні, але деякі рівніші, ніж інші». Інші не сміють вводити свої війська на сусідню територію, а Росія може, бо у цьому її «неперевершеність» ще з часів татарсько-монгольської орди. А насправді військова агресія Кремля – це деградація з метою забезпечення внутрішньої стабільності в країні. Для населення Росії наслідки такої політики будуть не менш жахливі, бо ніхто не зможе його захистити, якщо міжнародне право та усі російські закони – порох. Тому ми, прості українці, повинні змусити владу якісно та прозоро працювати на благо України. Думка про це вселяє надію, бо після Євромайдану та військових подій на Сході український люд став інакшим! Зміни можливі, і це також неабияке досягнення, але попереду ще довга терниста дорога. Гіркі уроки минулого повинні чогось навчити… Бог у поміч!

Ірина СЛАВЧАНИК.

 

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Два потужних холдинги – Sport Life та “РІЕЛ” – вирішили об’єднати свої зусилля задля досягнення спільних цілей

Дві успішні компанії українського ринку вирішили ...