Home / Цікаво знати / Життя вже вкотре влаштовує екзамен українцям

Життя вже вкотре влаштовує екзамен українцям

Такий собі іспит совісті, коли доводиться відповідати на сотні запитань, зважувати усі «за» і «проти», нерідко коливаючись у діаметрально протилежних думках: «Хто для нас нині Росія, кровний ворог чи кровний брат?» Прожити із Московією плічопліч стільки століть і нічому не навчитися? Як це схоже на українців! Лише один кричущий факт: одного дня, 3 листопада 1937 року, в Соловецькому таборі, з нагоди 20-ї річниці Жовтневої революції  було страчено понад сто осіб, звинувачених в українському буржуазному націоналізмі. Цвіт української нації, ціле покоління культурних діячів – Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, письменник Валер'ян Підмогильний, поет і перекладач з французької мови Павло Филипович, літературний критик Валер'ян Поліщук, журналіст Мирослав Ірчан, поет Марко Вороний і багато інших! Цю трагічну сторінку українського літопису називають розстріляним відродженням, найсумнішою віхою в історії понівеченої гідності нації України… Сумні уроки треба пам’ятати!

Чи навчили нас з вами чогось події дворічної давнини? Те, з чого все і починалось, з Революції Гідності, в період 21 листопада 2013 року і до лютого 2014-го, коли уряд Миколи Азарова  зірвав підписання угоди про Євроінтеграцію, що викликало численні зібрання, а вже вночі проти 30 листопада було віддано наказ про силовий розгін студентів, які зібрались на Майдані Незалежності.  Привід для таких дій теж віднайшовся – встановлення новорічної ялинки. Наступного ранку тисячі киян та гостей столиці зібрались на Михайлівській площі на стихійний мітинг. Подальша протидія уряду з курсу на євроінтеграцію мала чималі аргументи з вуст Миколи Азарова про те, що бюджет  України буде сформовано за результатами його візиту до Москви. А дещо пізніше пан Азаров заявив, що Україна не отримає безвізовий режим з ЄС, «якщо Росія не схвалить». Вже наприкінці грудня вустами очільника уряду було оголошено про те, що «Україну ніхто в ЄС не кличе». Моя пам'ять свідомо оминає дрібнички тих подій, вимальовуючи загальну картину на тлі красномовних промов ще одного з «диригентів» Партії регіонів: «Влада не буде розганяти демонстрацію. Нехай люди  посидять на Майдані, якщо їм нема чого робити». І далі по тексту: «А навіщо розганяти? Багато приїхали з інших міст, нехай погуляють по Києву, головне, щоб у центрі не смітили». 

І Майдан, за офіційними даними, простояв у Києві не багато, не мало, а 264 дні. Сама територія Революції Гідності назавжди залишиться тим сакральним місцем пам'яті. І не просто якоюсь географічною точкою, а й системою здобутих цінностей, шкалою гідності кожного українця, своєрідним «санітаром» влади, що мав би стати місцем щотижневого віче,  де кожен має право висловитись та бути почутим. Чи виконає Революція Гідності своє завдання можна буде говорити тоді, коли держава перестане бути власністю олігархів, а звання Героїв України з гідністю носитимуть достойні сини і дочки України. За роки незалежності ця нагорода була настільки дискредитована, що сьогодні навіть принизливо давати такі відзнаки патріотам і вшановувати їх тими ж званнями, що й одіозних діячів режиму Кучми та Януковича. Уявімо: за диктаторські закони 16 січня у когорті депутатів голосували дев'ять Героїв України! А ще п’ятеро псевдогероїв зрадили батьківщину, накивавши п’ятами в Крим, де отримали високі посади та російське громадянство. Ці «герої» номенклатурного списку від КПРС до ПР свого часу очолювали підприємства, які давали не тільки метал та вугілля, а ще й людей для масовок. Загалом за роки незалежності чотири українські президенти у списки Героїв України внесли 393 людини, серед яких прізвища затятих українофобів! На совісті цих «перевертнів» перші смерті: Сергія Нігояна, Михайла Жизневського та Романа Сеника! 

Крапка і досі не поставлена… І чи поставлять її взагалі, коли генпрокурор України Віктор Шокін заявляє, що не має підтвердження інформації колишнього голови СБУ Валентина Наливайченка про російський слід у розстрілі Небесної Сотні. А пан Наливайченко запевняє, що його командою були знайдені та зафіксовані приїзди трьох груп офіцерів ФСБ та помічника РФ Суркова. Знайшлись і свідки, що розповіли про криваві злочини, але… «Після заяв ГПУ про відсутність «російського сліду», виходить, свідки дарма давали свідчення?» – запитує Валентин Наливайченко, двічі голова СБУ, який знає практично все, і натякає, що це відверта брехня і вказівка генпрокурору «згори», але винних не називає ніхто. Так хто відповість за смерть Небесної Сотні і за розв’язану війну на Сході України? І яким мірилом сьогодні визначається людська гідність?

Обдурена, обкрадена, голодна та немічна людина, котра втрачає свою гідність, розриваючись у пошуках роботи та проблемами, як сплатити борги по комунальних тарифах… Про гідність можна багато говорити. Але чи не гідність відрізняє людину від інших створінь тим, що вона створена на подобу Бога, наділена душею, розумом та свобідною волею. І кожен з нас носить образ Божий і прагне сaме гідності. За будьяких обставин цей образ залишається, але чи подібні ми йому у миті найважчих поневірянь? Звісно, хтось сам у собі його нівечить своєю поведінкою, а когось просто знищують як людину. Маючи достатньо важелів впливу, «совкова» система старанно плекала рабів, але знаходились люди, які, попри усі пережиті тортури, не втратили людської гідності та не зламались. Залишається лише сподіватись, що подібні жахіття ніколи не повернуться. Наша честь і гідність залежать, перш за все, від нас самих, наскільки не будемо втрачати розуму і волевиявлення. Бо ми думаємо серцем, а серце знає Закон Божий, а відтак і промовляє до нас докорами сумління. І жодного тиску чи примусу на людську гідність, лише щирий поклик людини. От чому Революція Гідності – це не просто знаменна подія в щорічному відзначенні тих трагічних подій зими, що нас змінила…

День Гідності та Свободи вже вдруге на державному рівні ініціюється президентом як низка урочистостей та меморіальних заходів за участю представників усіх гілок влади, територіальних громад, а також учасників Євромайдану, родин Героїв Небесної Сотні, учасників АТО, волонтерів та духовенства. Благоустрій та належне утримання територій та об’єктів, пов’язаних із подіями Революції Гідності, та урочистості – це все, безперечно, добре, але чи в цьому суть данини подіям українського сьогодення? Мені особисто теж є чим дорікнути найвищим військовим мужам, які за час АТО встигли збільшити статки і підвищити собі чини, не забувши про власну гідність, але, маючи таку коротку пам'ять, забути про обіцянки удостоїти повоєнне життя захисників Вітчизни! Скільки їх нині побивається по кабінетних установах, щоб виробити заслужені посвідчення учасників АТО, влаштуватись на пристойну роботу і просто щасливо та мирно жити, забувши усі жахіття… Знаю це на власному досвіді, бо мій коханий Женя Авдєєнко за три місяці виснажливого перебування на межі життя та смерті в Донецькому аеропорту не отримав ні обіцяної  медалі «За мужність!», ні належного грошового забезпечення та оздоровчих. Майже сім місяців столичні чиновники тягнули з документами, а потім  з'ясувалось, що і «бойові» кіборга десь старанно загубились у наказах командирів. Ці мізерні гроші довелось вибивати через рік часу(!!!), надіславши офіційного листа на адресу військової частини. І це аж ніяк не поодинокі випадки… Понівечена гідність не одного такого солдата української армії чи матері безвісті зниклого бійця, чи дружини, що і досі оплакує чоловіка-бізнесмена, який добровольцем пішов в АТО і не повернуся, промовляє до нас, живих, невимовним лихом! А яка ціна невиплаканого горя матері, син якої приходить у її снах в білому вбранні Воїна Небесної Сотні, щоб спитати, чи покарані винні? Думаю, кожна жінка і мати бачать у чоловікові та синові Героя, але не кожна готова, щоб вони стали Героями посмертно…

І наостанок… Вже вкотре перечитую діяріюшщоденник, датований XVII століттям, Федора Жученка, полтавського козака-полковника, і переймаюсь його риторичним запитанням: «Навіщо Бог створив москалів і не знаходжу іншої відповіді, окрім того, щоб показати іншим, як не треба жити!»  Величезний досвід привласнення чужих територій  московити  напрацьовували віками. Ще 1478 року у Новгороді зусиллями Московії було ліквідовано республіканський устрій. Як з'ясувалось, якийсь нікому незнаний посол звернувся до московського князя по допомогу. Звісно, посланець виявився підставною особою, але Москва таки знайшла привід захопити новгородські землі. Здивовані місцеві мешканці довго не могли збагнути причин свого поневолення, хто ж просив московитів про поміч? Як виявилось, вони самі просили від імені підставного московського посла! За роки панування російського царату і Кремля із зерен неправди в головах багатьох наших співвітчизників виросли такі чагарники, що назад  врядигоди продертися… І таке враження, що одне покоління в Україні здобуває, а інше – втрачає, і так без кінця й краю! А «прамати» усіх руських народів  Московія – ніяка нам не матір  і навіть не старша сестра, а зла і підступна «мачуха», що народилась набагато пізніше, але взялась із запопадливою ревністю вже вкотре вершити долю України за якимось давно визначеним планом. А в ньому і кров, і смерть, і рабство до споконвіків… Не бувати цьому ніколи! Гідність у собі плекаймо!..

Ірина СЛАВЧАНИК.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Два потужних холдинги – Sport Life та “РІЕЛ” – вирішили об’єднати свої зусилля задля досягнення спільних цілей

Дві успішні компанії українського ринку вирішили ...