Home / Наші інтервю / Степан Курпіль : “Завжди перемагав народ”.

Степан Курпіль : “Завжди перемагав народ”.

Нещодавно гостем нашої редакції був народний депутат України (фракція «Батьківщина»), заступник голови Комітету, голова підкомітету з питань політичного діалогу, міжлюдських контактів та співробітництва між Україною та ЄС у сфері юстиції та внутрішніх справ, координації технічної допомоги ЄС Верховній Раді України, Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, член Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування випадків цензури у засобах масової інформації, тиску на свободу слова в Україні та перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, член Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї ЄС – Східні сусіди (ПА ЄВРОНЕСТ) Степан КУРПІЛЬ, котрий відповів на запитання журналістів.

– Степане Володимировичу, чи зустрічалися Ви з керівниками районної влади, які у вас враження від цієї зустрічі, про що йшла мова?

– Так. Зустріч така відбулася з керівниками району і бачу їх спільне бажання працювати задля громади Сокальщини. Річ у тім, що незабаром відбудеться зустріч польськоукраїнських парламентарів у Києві, де також будуть присутні представники уряду та адміністрації організації чемпіонату «Євро 2012» (вона уже відбулася, на черзі – у Польщі – авт.). Я уже давно зі своїми польськими колегами веду мову на цю тему, аби вони впливали і на свій, і на український уряди стосовно відкриття спільного переходу на українськопольському кордоні в Угринові. Треба наголосити на тому, що з польської сторони майже все зроблено. А з нашого боку є проблема, оскільки треба зробити вісім кілометрів дороги. Чотири – реконструювати, а ще чотири – фактично збудувати заново. І якщо дивитись з точки зору загальнодержавної проблеми, то тут вже й не так багато грошей треба. Понад 50 мільйонів гривень – це не є велика сума для «Укравтодору». Але без лобіювання цієї проблеми навряд чи можна буде її вирішити. Я б хотів, щоб польська сторона теж впливала на наше міністерство закордонних справ, на уряд, на Президента і підштовхувала. Бо ж виходить якось не пропорційно, недоладно і навіть абсурдно: з одного боку все зроблено, а з іншого потрібно ще дуже багато зробити.

Власне, саме на грунті цієї проблеми я зустрічався з керівниками району, щоб зрозуміти, що місцева влада робить, аби цей процес спорудження дороги прискорити. З радістю можу відзначити, що є повна взаємодія і взаєморозуміння між головою ради і головою райдержадміністрації щодо вирішення цієї проблеми і багатьох інших, що стосуються господарки, економіки району. Справді, що тут на районному рівні ділити, кожен має свої політичні переконання, але як керівники району вони розуміють спільну відповідальність, що тільки у взаємодії можна чогось добитися. І у цьому напрямку багато чого зробили стосовно підготовки до•«Євро2012»: підготовлена відповідна документація, є проекти, звернення в обласну адміністрацію. Частку своєї роботи сокальська влада зробила. Тому зараз важливо вплинути на «Укравтодор», на уряд, щоб вони виділили кошти і щоб була чітка політична воля і чітке політичне рішення, щоб цей відтинок дороги зробили до початку «Євро2012». Мабуть, кожен сокальчанин розуміє, наскільки то важливо: це двері у Європу, і можливість створення нових робочих місць, нові структури, надходження інвестицій. Це є пріоритетом для району. І місцеві керівники це дуже добре усвідомлюють і дуже хотіли би, щоб це було здійснено. Зі свого боку я, як заступник голови комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції буду також докладати максимум зусиль, щоб ця проблема зрушувалася з місця. Не будуть пускати в якісь двері, буду лізти через вікно, але наполегливо домагатимуся цього, бо якщо сподіватися, що це само собою вирішиться, то такого не буде. Потрібно з усіх боків впливати і не соромитися, бо це є благородна і дуже важлива справа.

– Коло яких питань Ви ще обговорювали з місцевою владою, окрім того про що йшла мова вище?

– Йшла мова про закриття шахт, зокрема «Бендюзької», підтоплення села Бендюга, а також інших сіл Сокальщини. Йдеться про те, щоб уряд виділяв кошти на вирішення цих проблем. Місцева влада їх вирішує, але тимчасово. А на це потрібні відповідні кошти. А їх, як завжди, на все бракує. Просто у держави є дуже багато невідкладних справ.

– Як, на Вашу думку, чи буде можливість завершити будівництво школи у Пристані, Народного дому у Волиці, розпочати спорудження дитячого садочка у Сільці?..

– Районне керівництво виділило певну частку грошей на ці потреби. Зараз в обласному бюджеті повинні бути виділені на це кошти і мають бути субвенції із державного бюджету. Важко передбачити скільки буде коштів і на що, та чи взагалі щось буде виділено. У кожному разі потрібно постійно звертатися до уряду з цього приводу і можливо хоч щось виділять. Я хотів би бути оптимістом, але зважаючи на свій досвід, ставлюся до цього досить помірковано. Знаю, що на такі найбільш необхідні речі у бюджеті грошей нема.

– І ще одне. Ви доклали чимало зусиль, зустрічалися з Уповноваженою Верховної Ради України з прав людини Ніною Карпачовою, і Генеральним прокурором стосовно справи, вбитого у Новорічну ніч 2008 року працівниками міліції Романа Стасюка. Винних засудили, але мати і сестра подали апеляцію, як думаєте, чим ця справа може завершитись?

– Важко боротися за справедливість, особливо проти людей у мундирах. Я хотів би нагадати, як це сталося. Трапилося це в Новорічну ніч 2008го, коли Романа Стасюка забрали міліціонери у райвідділ і побили так, що він помер. А зранку родичам повідомили, що син помер від серцевого нападу. Фактично цю справу хотіли з самого початку закрити і сфабрикувати, що це справді не вбивство, а випадкова смерть. Тіло лежало кілька днів у місцевому морзі, без належних умов. Коли батьки зверталися до тодішніх місцевого прокурора, начальника міліції – отримували від них, посуті, повний відбій, а в обласній прокуратурі з родичів просто насміялися, показавши їм довідку лікаря, де було начебто зафіксовано смерть від серцевого нападу. І коли вони звернулися у громадську приймальню до мого помічника Олега Кожушка, а він, відповідно, до мене, було це саме на Святий вечір, я в той же день заніс звернення у прокуратуру, щоб провели судовомедичну експертизу, зв’язався з начальником Львівської обласної міліції, проінформував його про ситуацію, яка склалася. Тільки тоді зробили чесну судовомедичну експертизу. Правда, міліціонери, які вбили Романа Стасюка, хотіли якось «відмитися», хотіли, щоб та експертиза підтвердили їхню невинність. І доводилося мені тоді кілька разів звертатися до Генерального прокурора, мати справу постійно на контролі, аби вона дійшла до суду. Суд відбувся, є вирок, справедливий він чи ні, я не беруся коментувати. Біль матері, сестри, родини, звичайно, не можна зменшити вироком, бо це невимовна втрата. У мене з цього приводу просто виникає запитання: чому українці у мирний час вбивають українців? Чому в правоохоронних органах так багато гине людей? Я думаю, що кожна така справа, доведена до суду, повинна якось оздоровлювати правоохоронну систему, показувати, що справедливість є, за неї треба боротися.

– Чи реагує уряд на звернення народних депутатів щодо таких невідкладних речей?

– Уряд реагує, якщо йдеться про якісь невеликі суми, то вони ще якось надаються на вирішення тої чи іншої проблеми. Але якщо йдеться про якусь велику суму грошей, то добитися цього практично неможливо. На жаль, цей уряд на Західну Україну не звертає належної уваги. Не виконується угода між Львівською обласною радою і урядом. Якщо порівняти з виконанням подібних угод в минулому, то раніше такі кошти на Львівщину виділялись. Зрозуміло, що є дефіцит бюджету, є брак коштів. Але, якщо важко у державі, то це повинні відчувати всі. І, у першу чергу, – виконавча влада і влада в цілому. Якщо справедливо розподілити ті бюджетні кошти, які є, я думаю, що про такі проблеми, як відкриття митного переходу, вирішення соціальних і екологічних проблем, пов`язаних із закриттям шахти «Бендюзька», ми б навіть не говорили. Не порівняні затрати закладені у бюджеті. Якщо на утримання міліції виділяється понад 12 мільярдів гривень, стільки, скільки на армію, то виникає запитання: а для чого? Чи не простіше скоротити міліціонерів у два рази, дати їм відповідно у два рази більшу зарплату і вимагати праці. Вони ідуть шляхом нагромадження правоохоронних структур і це викликає величезний подив. Так, як викликає подив, чому прокуратурі, порівняно з минулим роком, збільшили фінансування на мільярд. Тобто, що це за пріоритети, чому це робиться? Якщо Президент і уряд закликають до того, аби економити. Якщо порівняти ці великі гроші, які закладені на утримання влади, a також правоохоронної, репресивної машини, то тут є колосальні резерви. На обслуговування Президента і вищих державних осіб буде виділено десь на 350 мільйонів доларів більше, ніж у попередньому році. Зрозуміло, що потрібно, аби Президент почував себе захищено, але чому для цього потрібно купувати вертоліт за 16 мільярдів доларів? Це не зрозуміло, оскільки західні лідери такого собі не позволяють. Наприклад, Анґела Меркель літає вертольотом, який коштує у три рази дешевше. Тобто, є якісь речі, які є не першочергові. Тому, якщо влада хоче, щоб люди ставились з розумінням до проблем, то сама має демонструвати це розуміння. Але, на жаль, цього розуміння немає. І ми побачили за цей рік, що жодна з передвиборчих обіцянок Віктора Януковича не виконана. Говорилося одне – насправді маємо зовсім інше. Єдину обіцянку, яку він намагається послідовно втілювати в життя – це є зближення із Росією, але, на жаль, на користь Росії, а не на користь України.

– Зараз ми бачимо підняття цін на все: продукти, комунальні послуги, пальне, проте Президент Віктор Янукович заявляє, що протести, настрої незадоволення він подолає, а заступник голови Верховної Ради Микола Томенко наголошує, що на кінець весни Кабінет міністрів Азарова піде у відставку. Яка Ваша думка з цього приводу?

– Азаров може стати таким собі цапом відбувайлом. Ми пам`ятаємо кучмівські часи, коли ситуація доходила до якоїсь критичної точки, він відправляв прем`єрміністрів у відставку і фактично звалював усю відповідальність на інших. В даному випадку ми маємо зовсім іншу ситуацію, коли у Президента Януковича значно більше повноважень, ніж у Президента Кучми. І коли реально вся влада сконцентрована в одних руках.

Тому Президент не може просто так покласти відповідальність за соціальноекономічні проблеми тільки на уряд, він є співвідповідальний у цій ситуації, бо повернувши собі стару Конституцію в неконституційний спосіб, а це відзначала Венеціанська комісія, має більше влади.

Фактично Президент підпорядкував собі всі гілки влади, він одноосібно відповідальний за все, що робиться в країні. Більше того, якщо подивитися на призначення керівників вищого рівня, то ми бачимо, що тут є люди з найближчого оточення Президента і, як правило, вони всі з Донбасу. В Україні зараз рік Донбасу: голова Конституційного суду, міністр внутрішніх справ, голова Національного банку, Генеральний прокурор, голова вищого спеціалізованого суду в кримінальних справах, голова податкової адміністрації, половина членів уряду, навіть митники на Львівщині – і ці з Донбасу. Не може ж бути в Україні все Донбас. Це абсолютно викривлена система. І хоче Президент України, щоб була довіра до влади.

На відкритті сесії Верховної Ради він закликав до консолідації, до об’’єднання зусиль, до «круглого столу» з опозицією. І, водночас, переслідує цю опозицію. Таким красномовним фактом, що існують політичні репресії в Україні, є надання політичного притулку колишньому міністру економіки Богдану Данилишину в Чехії. А це країна Європейського союзу, це свідчить про фактичне визнання Європейським союзом політичних репресій в Україні. Юлію Тимошенко, на сміх курям, не випускають з України на запрошення президента Європарламенту, через день викликають у Генпрокуратуру. Це виглядає просто як гра великих хлопців у війну. Тільки з ким вони воюють? Зі своїм народом. Вчепились до Тимошенко нібито за нецільове використання грошей. Хоча прем`єрміністр Азаров написав японцям листа, який є у справі, що ніде ті гроші не пропали, всі є на спецрахунку. Потім вирішили зачепитися за медичні машини. Коли копнули глибше, то побачили, що Україна придбала їх з великою знижкою, ніяких завищених цін немає. На відміну від теперішніх закупівель в міністерстві внутрішніх справ, оборони, де факти, оприлюднені у пресі, свідчать, що закуповували обладнання, озброєння за завищеними цінами у два, іноді три рази. На себе вони не звертають уваги, а тут шукають дірки в небі. Це викликає велику неповагу до України і несприйняття Європейським союзом. Вони не розуміють, чому ця влада так робить. Бо не можна на словах закликати до консолідації, і в той же час займатися переслідуванням. Є якісь несумісні речі. Якщо взяти, як у цьому році оцінюють нас щодо свободи слова закордонні експерти, то громадська організація «Репортери без кордонів» виставила нам оцінку на 41 позицію нижчу, ніж торік. Щодо розвитку демократії, то міжнародна організація Freedom hоusе фактично виключила Україну зі списку демократичних європейських країн. Влада би мала на це якось реагувати і не вдавати, що нічого не відбувається. Та рано чи пізно люди скажуть своє слово або на виборах, або вийдуть на вулиці. Не можна постійно обдурювати людей. Бо українці, незважаючи на свою колосальну терплячість, коли вже бунтують, то досить потужно і посправжньому. І Слава Богу, що Помаранчева революція відбулася мирно, але якщо би людей знову довели до такого стану, то я не впевнений, чи це відбудеться так мирно. Повинні думати і про свій самозахист, проводячи таку політику. Говорять про боротьбу з корупцією, а її треба починати із себе. От для прикладу, уряд Тимошенко вносив проект закону «Про денонсацію угоди з Кіпром щодо системи подвійного оподаткування», аби припинити витікання грошей олігархів. Але фракції Партії регіонів, комуністів і Блок Литвина за це не голосували. То лише на словах боротьба з корупцією, а реально іде дуже вибіркова боротьба, фактично зводиться до переслідування неугодних. В нас була зустріч з Юлією Тимошенко, ми піднімали питання: для чого влада це робить? Мета – не дати можливості Тимошенко займатися політичною боротьбою, брати участь у парламентських та президентських виборах. Не обов’язково її садити за грати, а хоча б умовно засудити, аби не дати можливості у майбутньому брати участь у президентських перегонах. На це Юлія Тимошенко реагує з достатнім почуттям гумору і висловлює думку: «Якщо мене засудять, то партія «Батьківщина» отримає ще кращий результат, аніж я б очолювала список».

– Яких санкцій, на Вашу думку, можна очікувати українській владі від Європейського союзу?

– Лідери європейських країн досить тривалий час в якійсь мірі з поблажливістю ставились до того, що відбувається в Україні після президентських виборів. Їм набридла гризня, яка була між попереднім Президентом і прем`єром. Cподівалися, може врешті буде стабільність, хоча й в не дуже законний спосіб, але нехай вона буде, щоб було зрозуміло, що відбувається і з ким можна мати справу, з ким вести бізнес. Тому тривалий час закривали очі на утиски демократії і свободи слова. Проте нині Україна повністю потрапляє під вплив Росії, і від Європи відвертається на 180 градусів. Хоча вони ще не дозріли до того, щоб приймати якісь санкції. Якщо ситуація не змінюватиметься, то не виключено, що до українських найвищих чиновників не будуть вжиті такі санкції як до керівників Білорусі. Але це ще не страшно. Для української влади дуже важливо отримувати кредити Міжнародного валютного фонду, бо в інший спосіб вона не бачить, як можна залатати дірки в бюджеті. Свого часу Азаров, Янукович критикували уряд Тимошенко за те, що вона брала кредити у Міжнародному валютному фонді. Проте минулий рік державний борг України виріс на одну третину. Бажання брати зовнішні запозичення у нинішньої української влади є значно більші, як у їх попередників. Впливом на українську владу могла б бути відмова Міжнародного валютного фонду надавати кредити. Це, на мою думку, єдиний спосіб вплинути на українську владу. Бо поки що Президент відчуває достатньо важелів впливу і не відчуває якихось особливих загроз. Це може бути помилкове відчуття. Бо незадоволення серед суспільства наростає не тільки через економічні і соціальні проблеми, а й через те, що здійснюється наступ на українські національні цінності, на українську мову, що дуже наполегливо робить міністр освіти Дмитро Табачник. Це і скорочення українських шкіл, і не обов`язковість знання української мови при вступі до аспірантури, тут і нова концепція літературної освіти, і останній проект у парламенті, коли знімається квотування української музики, пісні, хоча у Франції існує ця квота більш жорстка: телерадіокомпанії зобов’я•зані надавати ефір 70 відсоткам французької музики і пісні. Європейська, демократична країна захищає своє національне. Абсолютна неадекватність Президента у ставленні до релігії, що абсолютно неприпустимо. Звичайно, кожна людина може молитися тою мовою і ходити до тієї церкви, до якої хоче. Але Президент держави не може віддавати перевагу одній церкві.

Причому церкві, центр якої знаходиться в сусідній державі, яка має навіть територіальні претензії до України. Як можна нищити українське православ’я Київського патріархату на догоду Кремлю. Це абсолютно недолуга, недалекоглядна політика. Дійшло до того, що зранку Перший національний телеканал молитву «Отче наш» мовить російською мовою. Це знущання над українською нацією.

– Якщо у нас зайшла мова про релігію, духовність, то що Ви можете сказати стосовно того, що Блаженнійший Любомир Гузар відрікся від престолу?

– Я неодноразово зустрічався з владикою Любомиром Гузаром, це надзвичайна, велика людина, з колосальним почуттям гумору. Це людина енциклопедичних знань і водночас дуже проста. Блаженнійший неодноразово був у редакції «Високого замку» ще коли я був редактором.

Знаю, що тривалий час він мав проблеми зі здоров`ям, й особливо зі зором. Його вчинок може бути прикладом і для релігійного, і для державного, і для громадського діяча. Він вирішив: треба піти, якщо ти відчуваєш, що тобі ця справа вже не під силу. Це є мужній крок. Бо фактично його посада довічна. Але Блаженнійший вирішив, що хтось повинен інший іти по тій дорозі, а він, звичайно, допоможе зі свого боку. Це є вчинок великої людини.

– Ви кажете про мужній крок Блаженнійшого Любомира Гузара, а як оцінити дії тих народних депутатів, котрі голосували за продовження своїх повноважень у Верховній Pаді?

– Я є серед тих 53 депутатів, котрі звернулися до Конституційного суду. Звичайно, не можна Конституцію трактувати вибірково, за політичною доцільністю. Але маємо те, що маємо і до виборів треба готуватися, треба робити висновки, треба добре думати. Бо є два шляхи змінити владу: на виборах або шляхом мирних демонстрацій, виступів. Цілком очевидно, що краще це робити на виборах. Люди у будьякому випадку повинні робити вибір. Ота політика «проти всіх» призвела до того, що ми маємо в Україні фактично окупаційну владу, яка не розуміє України, в якої немає української душі і яка ставиться до цієї держави, яка дала їм все, як до чужої території, де вони працюють, де заробляють гроші, але, якщо у цієї влади немає національної душі, то вона не може підняти Україну до європейських стандартів.

– Нині дуже актуальним є те, що у Верховній Раді вже підготовлений проект закону стосовно підвищення пенсійного віку, що Ви з цього приводу думаєте?

– Я свідомий того, що Україні потрібні реформи, але не такі, які нині проводить влада. Звичайно, потрібна і пенсійна реформа, і податкова, і багато інших. Але ці реформи повинні бути спрямовані на те, аби полегшити життя людям, а не ускладнити. Поки що ми бачимо з Податкового кодексу, що життя ускладнюється, інвестиційний клімат погіршується, підприємництво занепадає. Підприємці малого бізнесу закривають його і стають на біржу, не знаю чи держава витримає виплатити допомогу по безробіттю. Треба робити реформи з головою, щоб був позитивний результат. Якщо зробити механічне підвищення пенсійного віку, навряд чи це щось особливо дасть.

– Степане Володимировичу, щобВи хотіли побажати сокальчанам, читачам часопису «Голос знад Бугу»?

– Не хотів би, щоб моє інтерв’ю навіювало ще більше суму і псувало настрій. Бажаю сокальчанам надії, не втрачати її в душі, бо без неї жити неможливо. Хочу нагадати, що Україна переживала різні часи: і голодомори, і війну, і політичні переслідування, але врештірешт пережила це.

Тому і нинішні негаразди переживемо. Ще жодна влада, яка була в Україні не виграла війни з українським народом. Завжди перемагав народ, хоч з величезними втратами. Але чому ми у мирний час повинні воювати, чому не брати приклад з європейських народів і цивілізовано облаштовувати своє життя?!

– Дякуємо за розмову.

Розмовляли Василь СОРОЧУК, Оксана ПРОЦЬ.

Фото Василя Сорочука.

Это код вашего информера. Просто скопируйте и вставьте его в место на странице, где должен отображаться рекламный блок.
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Чим живуть працівники охорони здоров’я?

Лікар – це набагато більше, ніж ...