Home / Листи до редакції / Україна як та сирітка, яка варта кращого…

Україна як та сирітка, яка варта кращого…

2013-2014 р. – ще одна «політична» зима, ще одна битва за волю, ще одна війна за незалежність. Невпевненість у завтрашньому дні, важке минуле і нестабільне сучасне. І все це для Неї – нормально. Невже у 23 роки хтось заслужив стільки горя?! Чи лихо у нас – це «сімейне» і передається з покоління в покоління, чи, може, те лихо – наша доля?!

По «жіночій лінії» нам притаманна роздробленість ще з Київської Русі, як велич та слава, а по «чоловічій» – вміння вибитись в люди, як зробило це Галицько-Волинське князівство. Та все це не надовго. Отож, коріння ніби із родючого ґрунту, та щось йде не так… Бо ж без причини такі (та й не такі) гріхи не спокутують. Чи, може, Вона терпить ті випробування для спасіння свого непутящого народу? Народу, який постійно шукає допомоги у сусідів, не цінує рідної матері, та й в погоні за багатствами – її ділить. То, можливо, такою
дорогою ціною (навіть надто дорогою) будемо врятовані!

А може, Вона як та сирітка, яка й варта кращого, яка з давнього шанованого роду, що красою своєю зачаровує, але Вона «самасамотою». В тому й біда і слабкість – нема кому захистити, нема кому «пригорнути», тільки й бачимо, що жалісливі погляди сусідів… Одні співчувають, але ж їх це не стосується, у них своє життя, свої діти. От тільки слова та опущені погляди. Інші певні, що то «природній відбір», де виживає сильніший. Та сильними не народжуються, сильними стають, а для цього треба мати час і змогу. А Їй навіть за це боротись потрібно.

Та є й такі, що на чужому горі наживаються – насилу тримають у своєму «політичному» притулку без закінчення терміну й примусової допомоги. А будьяке інакодумство, та й думка загалом, прирівнюється до зради. Так і кидає сироту по світу. І лише вирвавшись зі «смертельних обіймів» – Вона намагається жити. Але хіба така конкуренція сусідам вигідна?!

Тож, Боже, скажи Їй. За що?! За те, що надто добра, бо навіть своєму мучителю не може забути його псевдодопомоги. І досі вдячна. Сльози навертаються, коли подумаю, що Її, таку молоду, а вже прагнуть знищити.

Чи, може, ці випробування Їй за те, що люд український перед Тобою завинив? Напевне, так і є. Бо у 23 ще зарано покриватись шрамами, ранами та пустками. Тоді прости нам, Господи, візьми цих «сто святих життів», які допомагатимуть Тобі чути наш народ, а Ти, за таку ціну, змилуйся над Нею. Ми покладемо й душу й тіло, а Ти збережи Її або покинь назавжди. Бо падаючи, з кожним разом стає все важче вставати, а вставати мусимо, бо знаємо, що Ти спостерігаєш. Усі падають на коліна, а ми – в байдужість. Тоді знову усе спочатку.

23 роки в комі… Коли боротись – більший біль, ніж смерть.

Лише кілька разів поверталась до життя (1991, 2004, 2013). А воно било все сильніше. Тоді й божевілля – найменше лихо. В таких випадках чекають апокаліпсису, бо суїцид – гріх. А хто хоче грішити?..

Хіба у 23 – в погляді може бути стільки болю та сили?!

Софія ВОРОНЧУК, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Львівщина представляє туристичний та курортний потенціал в Ізраїлі

Сьогодні, 7 лютого, в Ізраїлі стартувала ...