Home / Святкові події / День, коли ми поминаємо не лише своїх рідних, але й борців, які полягли за волю України

День, коли ми поминаємо не лише своїх рідних, але й борців, які полягли за волю України

Процесія з Державним прапором, хрестом від кафедрального собору св. ап. Петра і Павла вирушила у напрямку старого сокальського цвинтаря. На чолі – священики храмів Сокаля, церковні хористи, а далі – поріділі ряди членів Спілки політв’язнів, сокальські пластуни з лампадками в руках.

Представники влади, установ і організацій несли кошики квітів, завершували процесію сокальчани. Правда, більшість з них приєднались до колони вже на цвинтарі. І ось вже традиційно, починаючи з 1989 року, ми прийшли до могили стрільців УГА. Прийшли, щоб поклонитися і віддати шану й честь тим найкращим, які в офіру Батьківщині себе принесли. Поминальний реквієм вела Олена Назарова, котра запросила духовенство розпочати спільну панахиду. Печальне і багатоголосе «Вічная пам’ять» повисло над могилою стрільців УГА, за радянських часів сплюндрованою, а відновленою вже у роки незалежності. Спочатку був лише символічний березовий хрест і невеличкий постамент, побудований за кошти кількох сокальських патріотів, а цей величавий пам’ятник постав трохи пізніше, стараннями влади, громадських організацій і сокaльської громади.

Після спільної панахиди до присутніх звернувся митрофорний протоієрей о. Ярослав Кащук:

– Сьогодні день, коли ми поминаємо не лише своїх рідних, але й борців, які полягли за волю України. Насамперед, стрільців УГА, які здобували незалежність ЗУНР. І нинішня молитва віри єднає нас з тими душами, які надихають на жертовність. Бо стрільці УГА, виборюючи свою державу, покладалися на силу віри і духа. Бо їм забракло зброї, харчів, обмундирування. Бідні, голодні, замерзлі, але вони йшли. І нині історія знову повторюється. І нині наші сини воюють у зоні АТО, і теж без зброї, голодні і холодні. Ідуть жертовно на смерть. Як колись стрільці УГА, вояки УПА, нині солдати Української армії віддають своє життя за Україну. Але чомусь виходить так: одні вмирають за свободу України, а інші справляють гучні забави і феєрверки стріляють. Байдужість опанувала наші душі. Ось, подивіться, є духовенство, хористи, колишні політв`язні, пластуни, прихожани, а де ж наші депутати, чого їх нема серед нас, лише окремі прийшли. Невже для них нічого не значать ця пам’ять і шана?! Усім нам нині потрібна молитва, яка надихає на жертовність до України.

Присутні запалили лампадки і поставили до підніжжя пам’ятника. На знак пом’яті, на знак нашої любові і пошани.

Слово мали і представники влади району і Сокаля.

Олег КОЖУШКО, голова Сокальської райдержадміністрації:

– 1 листопада 1918 року – одна з небагатьох віхових дат в історії України на довгому шляху здобуття незалежності. 96 років тому на західноукраїнських теренах було офіційно проголошено нову державу – ЗахідноУкраїнську Народну Республіку на чолі з Євгеном Петрушевичем. Це була рішуча спроба нашого народу створити на етнічних українських землях колишньої АвстроУгорської імперії власну вільну державу. Ця славна подія засвідчила, що українці вкотре потужно проявили себе в процесі національного державотворення. Вшановуючи пам’ять творців ЗУНР, ми усвідомлюємо, що приклад їхнього служіння Богові та Україні залишається взірцем для кожного з нас. Не можу не згадати сьогодні героїв Листопадового чину, уродженців Сокаля – коменданта УСС, отамана УГА Теодора Рожанковського, сотника УГА Осипа Демчука, священика УГКЦ, капелана УГА Івана Кипріяна. Приклад цих людей надихає сьогодні молодих патріотів самовіддано захищати рідну землю від російських окупантів.

Ігор ДАЦЮК, голова Сокальської районної ради:

– 24 роки тому, тут, біля пам’ятника стрільцям УГА, відбувся перший мітинг, перший патріотичний захід, тоді ще задля здобуття незалежності України. Більше 24 років ми поетапно ідемо до того, щоб Україна була українською, аби були належні стандарти життя, щоб ми гордилися своєю державою. Сто років тому розпочалася Перша світова війна, де українці почали новий етап боротьби за Українську державу. На жаль, він був невдалий, але герої, які полягли, передали той дух патріотизму майбутнім поколінням. І з покоління в покоління – ОУН, УПА, дисиденти, репресовані, політв’язні, шістдесятники боролись за незалежність. На жаль, і нині ми далі воюємо за нашу Україну. Цієї битви з московським агресором ми ще не виграли, але, переконаний, що війну з москалем Україна і українці виграють. І Україна буде процвітаючою державою. Сьогодні вся Україна засуджує кобзонів, пореченкових та інше ідеологічне московське сміття, яке через ЗМІ, Інтернет хизується, демонструючи російську міць. Я переконаний, що відтепер творитиметься ідеологія українська і Україна стане, справді, українською.

Богдан ЗАРІЧНИЙ, Сокальський міський голова:

– 96 років тому на західноукраїнських теренах постала Українська держава – ЗУНР. На чолі з Президентом Євгеном Петрушевичем, який багато років жив і працював у нашому місті. Саме йому вдячні нащадки біля Сокальської міської ради встановили пам`ятник. Січові стрільці, біля могили яких ми зараз стоїмо, були першими військовими частинами на полях битв Європи від часу Полтавської битви. І саме тому вони мали дуже велике значення для формування військових традицій, а головне, у зростанні українського патріотизму. Тисячі стрільців УГА стали на захист своєї Вітчизни. Дуже багато юнаків і дівчат віддали своє життя за українську справу. Їхньою кров`ю скроплена і наша сокальська земля. Мрії тисяч юнаків і дівчат, які полягли за волю України, з часом реалізувалися. Але, на жаль, на нашій землі знову війна і знову смерть. І теперішнє покоління, виховане на дусі українських січових стрільців, вояків УПА, відстоює нашу свободу і незалежність. І сьогодні переконуємось, що народ, який береже пам`ять про своїх кращих синів і дочок, вартий кращої долі. Дуже хочеться, щоб на нашій багатостраждальній землі врешті запанували мир і злагода.
І ось перед нами стоять колишні вояки УПА. Член Спілки політв`язнів Михайло Куцяба подякував усім, хто прийшов вшанувати Героїв, які віддали своє життя за волю України. Потім вони заспівали пісню «Листопад».

До мікрофонa підійшла багатолітній політв’язень Марія Петрощук:

– Ми зібралися тут, щоб вклонитися тим, хто загинули, щоб жили ми гідно. Бо наш народ заслужив на те. Після Кінгірського повстання я потрапила в закриту тюрму, де познайомилася з естонкою Астою, котра ось що сказала про українців: «Схиляю голову перед вашим народом, велетнем духу, він у порваних бушлатах, голодний, холодний, піднявся сам і повів за собою всі народи. І такий народ гідний мати власну державу». Так, ми сиділи в таборах, у в`язниці, але знали, що маємо вести боротьбу навіть там, бо мусимо перемогти. І нині вірмо, що хлопці, які є на фронтах, переможуть. А ми підтримуватимемо і молитимемося за них.

…Отак щорік по них зміряємо ми сили. Отак щорік поминальний реквієм за борцями за волю України закінчується піснею «Коли ви вмирали, вам дзвони не грали…»

Оксана ПРОЦЬ

Фото автора.

В ОФІРУ БАТЬКІВЩИНІ СЕБЕ ПРИНЕСЛИ КРАЩІ З НАС…

   

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

В Сокалі вітали працівників культури та аматорів народного мистецтва

9 листопада в Народному домі м.Сокаля ...