Життєві історії

Мені бракує дітей….

Минуло лише п’ять років з того часу, як Любов Віра повернулася вчителювати у своє рідне село, і не просто вчителювати, вона очолила Межирічанську школу. Після Сілецької ЗШ IIII ст., значно більшої за кількістю учнів, у Межирічанській їй спочатку бракувало учнів, того галасу, сміху, того руху. Нині ж директорка вже призвичаїлася до такої домашньої атмосфери, яка панує у цьому середовищі. Бо навіть 115річні мури школи подомашньому затишні. Безліч стендів, крилатих висловів видатних українців, світових вчених, залежно від предметного тижня, рясніють на стінах та дверях класів, аби діти запам’ятовували їх, черпали з них мудрість. Завдяки допомозі відділу освіти РДА у школі є газове опалення, а також нові столи та крісла у їдальні, телевізор, два комп’ютери, проведений Інтернет. Межирічанська сільська рада, а також батьки допомагають ремонтувати приміщення. Взагалі, односельці шанобливо ставляться до своєї старої школи, де вчились покоління межирічанців, починаючи від дідусів і бабусь, а нині внуки та правнуки. Батьки хочуть, аби їх діти отримували хороші знання. І так стається. Чимало випускниківдев’ятикласників продовжують навчання у педагогічних, медичних коледжах, а ті, хто переходить в Сілецьку одинадцятирічку, згодом стають студентами вищих учбових закладів.

Обоє синів Любові Віри теж навчалися у цій сільській школі, а опісля без проблем поступили на навчання у Львівський національний університет. У школі 62 учнів навчають 14 вчителів, двоє з них мають вищу категорію, це біолог Євдокія Витвицька та історик, географ Павліна Симон. Троє молодих вчителів повернулись працювати у рідну школу.

У відділі освіти РДА є задум перетворити Межирічанську школу у навчальновиховний комплекс. Бо через те, що у селі немає дитячого садочка, батьки возять своїх малюків у дошкільний заклад в смт. Гірник, а після того дітки туди вже йдуть і в школу. В справах господарських директору Любові Вірі допомагають її чоловік та сини. Добре, що має підтримку сільського голови і межирічанської громади.

Про це свідчить й те, що Любов Віру по мажоритарному округу обрали депутатом районної ради, вона працює в комісії соціального захисту, серцем переживає і намагається допомогти людям, котрі просять посприяти в лікуванні хворої дитини чи немічної одинокої людини.

Коли ми прощалися з Любою Петрівною, то вона запропонувала оглянути затишну шкільну їдальню, облаштовану зручними сучасними меблями. І вже при виході до директорки прибіг хлопчина і запитав, коли ж то вона прийде до них, адже треба повторити вірші, присвячені ювілею Лесі Українки, а також готуватимуться до свята Великого Кобзаря. "Ми ж без Вас не можемо, Любов Петрівно, приходьте швидше, почитайте нам "Кобзаря". Ідеї українства, людяності, шляхетності, доброго тону, добре вчитися знайшли собі притулок в старій школі села Межиріччя.

Оксана ПРОЦЬ.

Фото автора.

Голос Сокальщини на GoogleNews