Останнім часом в Україні немає стабільності валюти, дорожчають продукти харчування, ліки, бензин, одяг, а зарплати, соціальні виплати, пенсії залишаються незмінними. Значно зростатиме впродовж року вартість комунальних послуг. І цьогоріч кращого життя годі й сподіватися, бо в державі немає коштів на підвищення мінімальних зарплат та пенсій. А ще потрібно підтримати українське військо. Я запитала сокальчан, як вони живуть в такий непростий час? Чи вистачає їм зарплати та пенсії на прожиття?
Тетяна МИХАЦЬ, молода мама:
– Я нещодавно стала мамою, тож можу з впевненістю сказати – народжувати нині дорого. Повернувшись з пологовогов будинку, купили донечці каляску, ліжечко, постіль, одяг, памперси – і за один день витратили чотири мої місячні зарплати. Ціни на дитячі речі дуже високі, чомусь виробники і продавці вважають, що якщо держава платить допомогу при народженні дитини, то можна ставити космічні ціни на дитячі товари. На хрестини запрошували тільки кумів і батьків, бо на велике застілля не мали грошей. Попри мій оптимістичний настрій, стає страшно, як будемо жити далі, бо продукти з кожним днем дорожчають, орендуємо квартиру, а з доходів у нас лише одна чоловікова зарплата, бо допомогу при народженні дитини невідомо коли ще виплатять.
Ольга СИМОНОВА, пенсіонерка:
– В мене мінімальна пенсія, зараз ледь зводжу кінці з кінцями, а що буде далі – навіть страшно подумати. Половину пенсії залишаю в аптеці, бо в мене хворе серце, підвищений тиск, а ліки також подорожчали. Крім того, з травня підвищено тарифи на комунальні послуги, тож за газ і тепло доведеться платити теж доволі велику суму. І що ж лишається? Кілька гривень на хліб. Навіть і не уявляю, як житиму далі.
Світлана САВКА, кредитний інспектор:
– У середньостатистичного сокальчанина зарплата мінімальна, більшості сімей її вистачає, щоб оплатити комунальні послуги та купити найнеобхідніші продукти харчування, а щоб щось відкласти чи купити якийсь одяг – це вдається одиницям.
Я живу з батьками і можу сказати, що вони мене утримують. Хоч і працюю, але зарплата невелика, її вистачає мені на обіди, одяг та косметику. Як дають собі раду молоді сім'ї з дітьми, навіть не уявляю, бо ж дітей треба одягнути, нагодувати, а допомоги від держави не так багато.
Хоч я і оптимістка в житті, але думаю, треба їхати за кордон на роботу, бо в нашій державі ще найближчі кілька років нічого на краще не зміниться. Але надія таки є. Головне – щоб був мир.
Ігор ПУКАЧ, водій:
– Та кому нині легко живеться? Хіба що олігархам, а простий люд працює за копійки і ледь дає собі раду. Українцям не звикати до такого життя, ми перетерпіли голодомори, війни, дамо собі раду і в час кризи. Добре, що народ згуртувався і вигнав оце бандитське кодло від керівництва державою. Але швидких змін не треба очікувати, бо ж бачимо, до чого призвела країну попередня влада. Нашій сім'ї непросто: дружина безробітна, маємо двох синів, яких треба годувати, одягати, адже діти швидко ростуть. Рятує сестра з Італії, яка висилає одяг, деколи і фінансово допомагає, бо вижити на одну зарплату просто неможливо.
Тетяна КОРОЛЬ, домогосподарка:
– Ми живемо в селі, тримаємо господарку, то це нас і рятує, бо маємо м'ясо, молоко, сир, сметану, овочі, яйця, печемо хліб. На продукти майже не витрачаємо грошей.
Одягаємось здебільшого на секонд-хенді, а святковий одяг купуємо нечасто. Отак живемо і чекаємо позитивних змін в державі, а тут замість покращення життя з кожним днем все гірше і гірше. Наші діти старшокласники, скоро їм вступати у виші, держзамовлення нині зменшене, здебільшого платне навчання, а в нас немає грошей. І крається серце, бо діти добре вчаться, хочемо, щоб вони були освічені, але розуміємо, що без коштів нині нікуди. Час покаже як житимемо далі.
Записала Ольга ДИЛИН.