Нещодавно стала на столітній поріг жителька Великих Мостів Ганна Яківна Герман. Його переступити вдається не кожному, практично одиницям. На звичні дні народження запрошують рідних та друзів. Однак цей – цілком особливий. Аби привітати з надзвичайним ювілеєм бабусю Ганну прийшли усі охочі. Ще з самого ранку до оселі наймолодшої доньки ювілярки Марії, з якою вона проживає нині, не зачинялися двері. Рідні, знайомі та сусіди приходили до пані Ганни, аби привітати з днем народження. А у неї родина велика та дружня, тож невдовзі хата була вщент заповнена гостями (на знімку вгорі). Звідси було чути і тихий говір дорослих, і старовинні пісні, і сміх діточок, які прилаштувалися біля прабабусі. Серед почесних гостей настоятель місцевого храму, отець Володимир Юськів. Спершу душпастир родини відправив молебень за здоров’я Ганни Яківни та причастив її. Опісля щиро привітав зі сторіччям, відзначив, що вона є берегинею, хранителькою роду, бо від мами дитя набирається любові, життєвих сил, чує перші колискові, вчиться пізнавати навколишній світ. Навіть ставши дорослим, у найскрутніші хвилини кожен лине до материнського серця по захист, добре слово, мудру пораду.
До ювілярки також завітали й заступник голови Сокальської РДА Наталія Карташова, начальник управління праці і соціального захисту населення РДА Володимир Огінський (на знімку внизу). Представники влади зачитали вітальний лист від Президента України Віктора Януковича та вручили грошову допомогу й солодощі. Не забув про найстарішу жительку міста над Ратою міський голова Ярослав Ройко, який подякував пані Ганні за гарних дітей, внуків та правнуків, яких вона добре виховала, і побажав, аби подальша її дорога була освячена любов’ю рідних та близьких. Привітати зі столітнім ювілем колишню жительку села приїхали й голова, секретар та депутат Боянецької сільської ради Жовківського району, які відзначили, що Ганна Яківна щаслива жінка та мама, бо має велику дружню родину.
Далі у теплих обіймах та квітах "скупали" бабусю сусіди та родичі з Боянця, які теж приїхали на свято. Невдовзі усі разом поринули у спогади минулих літ. У ювілярки від хвилю вання на очі набігли сльози, а обличчя світилося радістю, бо поряд були рідні, знайомі, сусіди… Вона дякувала •усім за увагу. Жінка відчувала себе щасливою, бо приємно, коли тебе пам"ятають, люблять та шанують.
– Вік прожила немарно, хвалиться пані Ганна, у мене четверо дітей, 9 онуків, 17 правнуків і поки що одна праправнучка Катруся. Усі вони частенько навідуються, тож у нас за великим родинним столом завжди, хоч і тіснувато, але весело.
Ганна Герман народилася 5 травня 1912 року в багатодітній заможній сім’ї у селі Туринка на Жовківщині. У родині було семеро дітей: п"ятеро хлопців та двоє дівчат. Ганна була наймолодша. Дітей змалку привчали до праці, бо мали велику господарку. Не раз вона розповідала дітям, онукам та правнукам про свої дитячі та юнацькі роки. Оповідала й про те, як на фестивалі познайомилась із красенем Дмитром, з яким невдовзі побралася і пішла в невістки у село Боянець. У подружжя народилося четверо доньок.
На канві її життя доля вишивала візерунки різними кольорами. Найважче було, поділилася спогадами старенька, в роки Другої світової війни. Тоді чоловіка забрали на фронт, а вона залишилася з дітьми. Найстаршій доньці Ользі виповнилося шість років, Ганні чотири, Катерині два, а Марії лише два місяці. Пані Ганна завжди дбала, аби вони були нагодовані та одягнуті. Хоча нелегко все це давалося, бо тягар жіночої та чоловічої роботи ліг на її плечі. Але вона була працьовита і швидка у роботі, тож усьому давала лад. Встигала і за дітьми пригледіти, поле обробити, сад доглянути та попорати худобу. Як тільки встигала, нині й сама дивується. Правда, нелегко було і найстаршій доньці шестилітній Олі, якій довелося пасти худобу, адже молодші сестрички були ще зовсім маленькими. В 1945 році чоловік повернувся додому. І стало легше усім.
Приємно здивувала пані Ганну найстарша внучка Галина Дубецька, яка нині мешкає у Соснівці. Вона подарувала бабусі, біля якої минуло її дитинство, торт "Родинне дерево", красиво оздоблений символами: в основі трояндабабуся, від неї відходять чотири листочкидочки, від яких 9 квітоквнуків та 17 гілочокправнуків, серед яких маленька лялечкапраправнучка… У родині Ганни і Дмитра Германів з"явилося на світ уже четверте покоління… Внучка Галина ділилася своїми спогадами з дитинства, дякувала бабусі, що прищепила їй любов до пісні, України, навчала ревно молитися. Далі своїми спога•дами поділилися інші внуки та правнуки, розповіли цікаві сімейні історії.
– Мама з татом жили у злагоді та мирі, каже донька Ольга. Вже майже двадцять років минуло відтоді, як помер тато.
Роки промайнули і діти, наче птахи, вилетіли з родинного гнізда… Сьогодні найстаршій Ользі уже 78. Кожна донька знайшла свою долю та призначення у житті. Але, які б діти не були, дрібні чи дорослі, у матері щемить серце за кожним, бо який палець не вріжеж болить. Та зараз вони все частіше звертаються до неї за порадою. Як на поважний вік, жінка почувається добре: і чує, і бачить. Донька Ольга згадує, що мама рідко коли ходила до лікарів. Лише вже в пенсійному віці перенесла операцію на катаракту, а декілька років тому впала й зламала ногу.
Стареньку довелося оперувати. Нині вона все більше лежить. Але ще активно спілкується з рідними. Для кожного з них у неї є добре слово чи настанова. Колись дуже любила дивитися телевізор, читати релігійни газети, які брала у церкві. Вервичка та молитвенник і досі весь час при ній. Вона молиться за дітей, внуків, правнуків та Україну. Бабуся завжди була в курсі усіх подій, що відбувалися у світі. І переповідала те, що бачила чи прочитала. Пані Ганна щоразу просила своїх нащадків: "Любіть Україну!". Доглядаючи внуків і правнуків, засівала у їхніх душах зерна любові та пошани до старших, навчала їх молитися, прощати та працювати.
Цього дня не один з присутніх випитував секрет довголіття у бабусі Ганни. А старенька скромно знизувала плечима і казала, що це Бог подарував їй стільки літ, бо завжди жила з правдою та вірою у Бога. Постійно ходила до церкви на Службу Божу. Доньки кажуть, що довголіття, мабуть, передалось генетично, бо у маминій родині всі жили довго до 100 років. Бабуся по мамі померла в 92 роки, а два маминих брати теж мали поза 90. Завжди більше споживала молочних продуктів, овочів та фруктів. Дуже любить яблука. Проте, майже зовсім не їла, і зараз не їсть, м’яса. Ольга Дмитрівна розповіла, що її мама завжди утримувала кури і качки. І коли у вихідні дні вони приїжджали до неї, та намагалася щось приготувати смачненького. А сама цього не їла. Ще різала півня чи курку, аби дати додому.
– Наша мама працювала у колгоспі, тож була на свіжому повітрі та постійно в русі, додає вона. До того ж, у нас була велика господарка та сад. Треба було добре наробитися, аби все допильнувати. Батько любив займатися у садку, насадив багато яблунь, черешень, вишень. Ненька і досі бачить у снах наш сад навесні у цвіті. Мимоволі порівнює його із нашою родиною: старі дерева повільно всихаються, а молоді плодоносять…
…Ганна Герман прожила довге і нелегке життя, але за жодних обставин не втратила любові до Бога та України. І найкращою винагородою за все пережите вважає ту люблячу родину, яку вона має.
У пані Ганни очі сяяли від радості та випромінювали материнську любов, яка зігріває всіх дітей, внуків, правнуків та праправнучку. А ті дбайливо зберігають сімейні фотографії та історії, однак найбільшою цінністю вважають золоті правила дружньої родини, які передала їм мама, бабуся та прабабуся, і за якими вони стараються жити, допомагаючи одне одному.
Любов ПУЗИЧ.