Тисячі українських чоловіків та жінок, покидаючи рідну хату, дітей, батьків, їдуть за кордон в пошуках заробітку. Тисячі немічних стареньких бабусь змушені виховувати покинутих ними дітей, намагаючись замінити батьків, огорнути своєю любов’ю. Часто на старість матері залишаються самотніми через те, що від них відвернулись їхні діти, яких ті залишили маленькими, поїхавши за кордон. Спілкуючись із дітьми, чиї батьки на заробітках, розумієш, що у кожної сім'ї – своя життєва драма, різні обставини. Але всіх об'єднує одне – батьки покинули дітей не через хороше життя. Попри те, що мама чи тато висилають гроші, дорогі подарунки – в дитячих очах можна побачити сум від нестачі материнської любові, адже навіть найдорожчі подарунки не замінять маминого тепла, обіймів.
В Україні вступає у доросле життя покоління дітей, чиї батьки свого часу виїхали на заробітки за кордон. Вони зустрічаються з багатьма проблемами, про які не можна мовчати, про які треба говорити вголос і які повинні хвилювати не тільки соціальні, але й правоохоронні служби. Усім відомо, що найголовніші з життєвих цінностей діти всмоктують ще з молоком матері, а перші уроки життя отримують від батьків і найближчих родичів. Саме рідні люди стають для малюків початковим взірцем для наслідування, розвивають їхній духовний світ. У майбутньому діти, виховані в любові, привчені до моральних і соціальних норм, досягають успіхів як в особистому, так і професійному житті, збагачують надбаними цінностями інших. На жаль, така позитивна тенденція спостерігається не в кожній родині.
…Нещодавно в місті зустріла знайому, з якою не бачились довгий час. Вона поспішала, поговорити не мали часу, тож запросила мене ввечері до себе «на каву». Переступивши поріг її оселі, я подоброму їй позаздрила: розкішна чотирикімнатна квартира, шикарний євроремонт, дорогі меблі – відчувалося, що сюди вкладено чимало грошей. За філіжанкою кави розговорилися і Марічка розповіла, що все це – подарунок від мами, яка вже кілька років працює в Італії. Колись жінка працювала на заводі хімволокна, а коли його закрили, нової роботи знайти не змогла, а треба було трьох доньок вчити, тому позичила гроші і поїхала в Італію, залишивши дівчат на бабусю. Марічка зі сумом в очах розказувала, як нелегко їм було без мами. Перше кохання, перші студентські будні, гуртожитське життя – все це було без мами. Іноді так хотілось поділитися своїми переживаннями, болями з найдорожчою людиною, а її не було поряд. І хоча мама знайшла хорошу роботу і щомісяця висилала донькам гроші на навчання і різні потреби, їм її так не вистачало. Марічка опанувала професію медсестри, мама влаштувала її на роботу. Було проблемно добиратись із села до Сокаля, бо маршрутки ходять не часто, тому мама купила квартиру, через рік зробили ремонт, обмеблювали її. Старші дівчата повиходили заміж, мають уже своїх дітей, проте мама їм і далі помагає, бо ж нема для них в Україні роботи.
Під час розповіді, подрузі на очі навернулися сльози і вона схлипнула: «Мені так бракує мами». Здавалося б, ненька дала їй хорошу освіту, влаштувала на роботу, купила квартиру, тож повинна бути щасливою. Але подруга зізналася, що навіть сьогодні вона у цій розкішній квартирі самотня. Інколи так хочеться виговоритися мамі, обійняти її і сказати, як сильно любить, – а її немає поряд. Дівчина ладна була б жити в скромній хаті в селі, тільки би мама була поруч. А жінка уже звикла жити в далекій Італії, там знайшла чоловіка і в Україну повертатись не хоче. Марічка нині боїться задумуватись про створення сім'ї, бо каже, що переживає, коли народиться дитинка, чи зможе їй віддати всю свою любов і тепло, яких самій не вистачало від мами.
Ольга ДИЛИН.