Життєві історії

Я дітей нікому не віддам…

На жаль, ці слова говорять не матері, а бабусі, які беруть на себе нелегку ношу – виховання внуків

Вони зайшли в кімнату – 40річна мати з сином, якому через декілька місяців виповниться вісімнадцять. Понесло таким перегаром, що довелось відчинити вікно.

– Хто з вас вживав алкоголь? – запитала член комісії з питань захисту прав дитини Наталія Карташова.

– Не я, – якось по-дитячому відповів чорнобровий юнак.

– То не від мене чути, я не п’ю, – додала його матір. Хоча її обличчя красномовно говорило зовсім про інше. Зрештою, на це засідання жінку привела пристрасть до алкоголю, завдяки якій вона забула про свій материнський обов’язок. У неї троє дітей: найстарша донька вже повнолітня, найменша навчається в четвертому класі. Як ми почули, дівчинка часто без причин прогулює уроки, в школу приходить незачесана, в брудному одязі. Хоча мати запевняла, що доглядає доньку, дає їй гроші на сніданки. Михайло є учнем Угнівського аграрнобудівельного ліцею, але там його бачать рідко. Почав красти, за що його вже декілька разів засудили з іспитовим терміном. Допоміг юний вік, але скоро юнак відзначатиме повноліття і тоді йому доведеться відповідати за свої вчинки. До цього часу він не має паспорта. Його матір, а її заслуховували вже третій раз, твердить, що все в їхній сім’ї добре (!), що вона доглядає дітей, а Михайла штовхають на слизьку дорогу друзі. Щоправда, цього разу жінка погодилась, щоб її позбавили батьківських прав, мовляв, меншою донькою опікуватиметься її сестра. Михайло вже сам дасть собі раду, а вона тим часом поїде на заробітки в Польщу, щоб збудувати дітям нормальне житло, бо живуть в пристосованому. Дивно було слухати її мову, адже вже не раз їздила в Польщу та ніяких статків не надбала, хіба втратила старших дітей. Тепер на черзі – молодша донька, якій потрібна материнська ласка, піклування. Зрештою, жінка нікому і слова не давала сказати, на кожне питання в неї була відповідь, знаходила все нові й нові причини, щоб себе виправдати. Тож члени комісії проголосували про доцільність позбавити її батьківських прав. Михайла ж просили взятися за розум, оволодіти обраною професією, стати опорою для молодшої сестри. Та чи зуміє?

Прикро, що із восьми питань, винесених на це засідання, половина стосувалась саме доцільності позбавлення батьківських прав. Наступним зайшов тридцятирічний чоловік. Добре вдягнений, спокійний, але як заговорив, стало за нього соромно. Трьох синів має: 2003го, 2004го та 2006го років народження. З дружиною розлучився. Тепер живе з іншою жінкою, яка має також трьох дітей. Його перша дружина також не доглядала синів, вони ходили голодні і холодні, просили в сусідів їсти. На засідання комісії жінка не приїхала, хоча ставилось питання про доцільність позбавити її батьківських прав. Горезвісний батько став просити, щоб йому віддали старшого сина, а меншими, мовляв, нехай опікується держава. Коли його запитали, що думає про долю дітей його співмешканка, він відповів: «Казала забирати їх, але я не дам ради шістьом». Отакої: чужих дітей годуватиме, а рідних – ні! Коли чоловіка стали совістити, він сказав: «А молодші діти – не мої, так жінчині подруги казали». Хоча хлопці – копія батька. Зрештою, подібні сумніви може розвіяти експертиза ДНК. Але чоловікові легше просто відхреститися від дітей. Члени комісії вирішили: і його, і його колишню дружину доцільно позбавити батьківських прав.

Від своєї десятирічної доньки відмовився і Степан Б: аліментів не платить, не цікавиться чи донька здорова, чим живе, як навчається. На засідання комісії чоловік не приїхав. Тож члени комісії визнали за доцільне позбавити його батьківських прав.

Далі розглядали заяву Галини О. Жінка просить позбавити батьківських прав свою доньку Марію відносно двох її дітей –•6річного сина та 2річної доньки, а також батька молодшої доньки Івана. Жінка з болем розповідала, що її донька вже давно веде аморальний спосіб життя, але вона сподівалася, що та одумається, візьметься за розум і виховуватиме дітей. Але так не сталося, п’ятий місяць жінка не показується вдома. «Я дітей нікому не віддам, самі виростимо, – заявила п. Галина. – В мене ще, слава Богу, батьки живі, я працюю, дамо собі раду». Ці слова було приємно чути, жаль тільки, що, як правило, чуємо їх від бабусь, а не від матерів та батьків. Останні за алкоголем та гулянками забувають про дітей. Дехто і згадає колись, та буде запізно.

Щоправда, подружжя Романи та Ігоря М. оговталося швидко. Після того, як їх семеро дітей 1999-2011 років народження забрали у львівський притулок, а двох менших – в Будинок дитини, вони швидко відремонтували будинок, щоб діти мали необхідні умови для життя. І написали заяву з проханням повернути їм дітей. На засідання комісії приїхали обоє, пообіцяли, що доглядатимуть і виховуватимуть дітей належним чином. Їх заяву задовільнили. Дай Боже, щоб діти відчули тепло отчого дому і їх любов.

Валентина БЛУДОВА.

Голос Сокальщини на GoogleNews