Вірші завжди пишуть у теперішньому часі, навіть тоді, коли в них розповідають про події минулого, давно пережитого. А якщо автор подав до нової збірки вірш, написаний десятки років тому, отже, твір не втратив актуальності і для нього, і, на його думку, є актуальним для читача. Минуле і сучасне поєднав у своїй новій збірці «Любові аура» (Червоноград: Червоноградська міська друкарня, 2011. – 94 с.) Олександр Кульбачний, поет-шахтар з Червонограда, член Сокальського районного літературного об’єднання «Колос». Вона стала другою у його творчому доробку.
Олександр Кульбачний народився 1941 року. Далі цитую автора передмови, шахтаря, члена НСЖУ Василя Сокола: «Його ноги топтали ряст Придніпров’я, Донеччини, Затисняння, Прибужжя, словом – в степу і лісах півдня, сходу і заходу України». Він навчався в школах Житомирщини, Закарпаття, Волині. У Нововолинську закінчив середню школу й гірничий технікум. Вищу філологічну освіту здобув у Запорізькому педагогічному інституті. Він просякнутий культурою всіх етнографічних регіонів України. І змалку з’ясував: Людина – всюди Людина, а Україна – єдина!
Для закоханих цей місяць
Травень – трунок чарівний.
Попаде в сільце кохання,
Хто душею молодий.
І чи є сенс мотивувати, у якому куточку нашої держави написано ці рядки?..
Олександр Кульбачний працював шахтарем, учителем, журналістом… і знову шахтарем на гірничих підприємствах Червонограда. Але ніколи не полишав пера поета. Хоча, у його творчому доробку є і проза. Ну в кого, як не в трудягивугільника, який щойно після зміни піднявся нагора, можуть народитися такі рядки:
У веснах солов’ї співають на весь світ
Лиш про кохання вічними піснями.
Не підпускають до грудей печаль,
Нам молоді роки вертають радо.
Можливо, кожен це відчує, та не кожний про це скаже поетичним словом.
У свої сім десятків років він – 17літній душею. Хай ще молодь позаздрить його енергії та заповзятливості!
Сягнути осяйних вершин духовного щастя Олександру Кульбачному допомагають рідні, друзі, побратими по шахтарській праці та по перу. Натхнення, нові ідеї, теми для творів він черпає у спілкуванні з ними. Тому автор подав до збірки багато віршівприсвят саме їм, видання ілюстрував фотографіями. До речі, світлини майстерно виконав журналіст Олександр Харламов (він же – редактор видання). Чимало фотознімків взято з архіву Олександра Кульбачного. Вони допома•гають глибше збагнути сутність текстів.
Збірку можна поділити на такі тематичні цикли: особисте, фотолітопис поета, родина, присвяти, Україна, рідний край. Бо як не любити шахтарське Прибужжя, яке справді стало для нього рідним:
Копри між яблунями обігріті сонцем,
Як молоді із нареченими перед вінцем стоять.
Таке побачити можливо у шахтарськім краї,
Тому так хочеться любити і зростать.
Однак від поділу на цикли, як це класично узвичаєно, автор свідомо відмовився, а використав принцип синхронності часу та подій.
Ми ж чекаємо від Олександра Кульбачного нових книг і зичимо творчої наснаги!
Тарас ЛЕХМАН, викладач кафедри гуманітарних дисциплін Львівського інституту МАУП.