5 червня у Львові пройде міська церемонія прощання з військовослужбовцями Павлом Кириличем, Ігорем Ковалем та Остапом Рудником, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Мешканців та гостей міста закликають долучитися до прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.
Прощання з Павлом Кириличем розпочнеться о 09:30 у храмі Христового Воскресіння УГКЦ на вулиці Городоцькій, 319. Чин похорону воїнів відбудеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, після чого, орієнтовно об 11:30, на площі Ринок проведуть загальноміську церемонію прощання.
Павла Кирилича та Остапа Рудника поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 на вулиці Пасічній. Ігоря Коваля спочиватиме на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.
Остап Рудник
Остап Рудник (18.05.1988 — 22.07.2024) — львівʼянин. Навчався у середній загальноосвітній школі №54 Львова, згодом у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Працював у сфері виробництва металопластикових конструкцій на приватному підприємстві.
Із раннього віку захоплювався футболом. За спогадами рідних, був комунікабельним, добрим і щирим, завжди готовим допомогти. Після початку повномасштабного вторгнення став на захист України, воював на Запорізькому та Донецькому напрямках у складі 151-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ. Нагороджений відзнакою командира бригади — медаллю «Слава і Честь». У Остапа Рудника залишилися мама, тітка, племінник та родина.
Ігор Коваль
Ігор Коваль (17.12.1987 — 21.05.2026) — львівʼянин. Навчався у ліцеї №17 Львівської міської ради, а також у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту». Працював пекарем на приватних підприємствах.
За словами рідних, Ігор був добрим, відповідальним, мужнім і сміливим, доброзичливим та комунікабельним. Любив музику, спів, риболовлю й готування, мав особливу любов до тварин. Захоплювався водним поло, брав участь у змаганнях і здобував призові місця. У 2025 році став до лав оборони, боронив Україну на Запорізькому напрямку у складі 210-го окремого штурмового полку Сухопутних військ ЗСУ. У Ігоря Коваля залишилися дружина, сестра, бабуся, дядько, тітка та родина.
Павло Кирилич
Павло Кирилич (12.07.1971 — 02.06.2026) — уродженець села Тисовиця Львівської області. Навчався у філії Опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Михайла Вербицького села Стрілки — «Тисовицькій гімназії», а згодом отримав фахову освіту у професійно-технічному училищі. Проходив строкову військову службу.
Працював пекарем на приватному підприємстві, а також водієм навантажувача у ТОВ «Транспортна компанія САТ». Рідні згадують його як товариського, комунікабельного, відповідального, доброго й щирого, з позитивним світоглядом, життєрадісністю, турботливістю та гарним почуттям гумору. Захоплювався спортом, зокрема футболом, любив збирати гриби та відпочивати на природі.
Після початку повномасштабного вторгнення став на захист України. Служив на Дніпропетровському та Донецькому напрямках у складі 12-ї окремої бригади армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка Сухопутних військ ЗСУ. Нагороджений медаллю «Ветеран війни». У Павла Кирилича залишилися дружина, донька, син, брати і сестри з сім’ями, родина, сусіди, друзі та побратими.