Home / Духовне життя / Храм гробу Господнього

Храм гробу Господнього

 Одна з перших екскурсій – в Єрусалим. Спочатку їдемо у Вифлеєм, який був передмістям Єрусалиму, а тепер належить до Палестинської Автономії і на дорозі до нього стоять блокпости з озброєними солдатами. Щоправда, паспорти ми показували через вікно і нам розповіли, що останнім часом тут не було ніяких конфліктів. А раніше, як сказав гід, тут постійно перебували спостерігачі з ООН. Зрозуміло, туристам раді і в Палестині. Нас пересадили в палестинський транспорт, який довіз до центру міста. На площі саме відбувався великий мітинг, присвячений початку війни.

 
Екскурсія розпочалась з дорогої крамниці. Тут нас пригостили кавою по-арабськи (чесно – не сподобалась), а потім пропонували ікони, золоті і срібні вироби, сувеніри. Бувалі туристи, поклацавши на калькуляторах, хапалися за голову: оце так ціни! Мені ж люб’язно подарували вибраний сувенір, оскільки забула гаманець в автобусі. Приємно!
 
Пройшли старими тісними арабськими кварталами, арабським базаром. Чого тільки там нема! Нема покупців. Тож продавці один перед одним закликають, знижуючи ціну і виголошуючи завчену фразу: "купи у меня, люблю русских". 
 
Величавий храм Різдва Христового. Слухаємо розповідь гіда – про Діву Марію, Йосипа. Вистоявши величезну чергу, потрапляємо в грот і базиліку, де Марія народила Господнього Сина. Ось вони – ясла, в яких лежав Ісус. Все єство охоплює якесь незвідане почуття умиротворення. Ставимо свічки за здоров’я своїх рідних і близьких. Нас попереджають: у храмах не прийнято питати скільки коштують свічки, ними тут не торгують, хочеш – поклади якусь суму. 
 
Знову пересадка, на цей раз в ізраїльський транспорт, і повертаємось в Єрусалим. Спочатку з плаского даху приватного будинку (господарі дозволяють) оглядаємо прекрасну панораму столиці Ізраїлю – місце, куди з’їжджаються люди з усього світу, щоб побачити землю, де зародилось християнство, де був розп’ятий Ісус Христос. Здається, тут кожен камінь дихає історією. 
 
Спускаємось до Стіни Плачу. Тут також перевірка – чи не несемо, часом, бомби. Повно народу, ось підходить ще одна група ізраїльських школярів. Багато євреїв-ортодоксів: ідуть в чорному одязі, за ними – жінки з дітьми, малечі багато – по 5-10 (!). Щілини в стіні вщерть напхані цидулками з проханнями до Всевишнього. Прилаштовуємо і свої – почуй, Боже, і наші прохання. Площу перед Стіною Плачу заповнюють військовики: вправляються перед святковим парадом. Робимо знімки – і далі.
 
Хоч і пообідня пора, але сонце припікає. Навколо храму Гробу Господнього сотні людей (його вже відвідав мільярд паломників з Європи). Стоять, сидять і навіть лежать – нелегко цілий день бути на ногах. Найперше припадаємо до плити, на якій знятого з хреста Ісуса намазували миром, прикладаємо до неї хто що має – шарф, хустинку – кажуть, вони допомагають при хворобі. Далі стаємо у довжелезну чергу, яка рухається дуже повільно, припадаємо до місця поховання Ісуса. Проходимо п’ять останніх стацій Хресної дороги.
 
З екскурсій по святих місцях запам’ятався собор Благовіщення в Назареті. У його дворі розміщені ікони Матері Божої з 53 країн світу – Греції, Японії, Китаю…, України. Заворожують, вражають служба Божа італійською мовою, прекрасні духовні пісні, мозаїка. Слухали розповідь гіда про те, як Ісус одним хлібом нагодував 5 тисяч мужчин, а ще жінок і дітей. Вразила нас і церква св. ап. Петра і Павла. У її дворі стоїть прекрасна фігура Діви Марії, біля якої фотографується більшість туристів.
 
Цікаво було побувати в Латрунському монастирі трапістів-мовчунів, який потопає у зелені і квітах. Настоятель монастиря – француз Олів’є – перший християнинсіоніст – із знатного роду, закінчив Сорбону, у вісімнадцять років став монахом. В монастирі є орган, тут проводять вечори органної, джазової музики, рок-н-ролу, Олів’є організував музичний колектив – щоб навернути у свою віру молодь. Вразили нас старовинні (950 р.!) фрески у монастирі Бейк-Джамаль, збудованого на розвалинах церкви хрестоносців.
 
В часи римської імперії нас повернула екскурсія в Кейтарію, Хайфу та Акко. В Кейтарії – місті царя Ірода, якого ми знаємо як тирана, а він був ще прогресивним на той час інженером-будівельником, побачили римський театр (неофонію), древній порт, терміни. В Хайфі вразили Персидські сади, храм Бахаїв. Не залишив байдужим і древній Акко – порт і столиця хрестоносців. Довго бродили ми стародавніми руїнами, дивуючись геніальності римлян.
 
Валентина БЛУДОВА.
 
Это код вашего информера. Просто скопируйте и вставьте его в место на странице, где должен отображаться рекламный блок.
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

12-13 травня в Кам’янка-Буському районі відбудеться Проща до Пресвятої Богородиці Фатімської

У вихідні, 12-13 травня у с.Руда ...