Життєві історії

364 нащадки роду Степана Мавка

Подія, що відбулася 28 серпня 2010 року, здивувала багатьох мешканців Хлівчан, яких зацікавило, чому так багато людей в цей день прямують до Фільмонцевої оселі, що на краю села. Додавало таємничості й те, що у цій хаті, відколи не стало господарів, ніхто не живе. А дізнавшись про родинний зліт Мавків, дивувались ще дужче. Адже звикли, що родина збирається на іменини, празник чи весілля, на які запрошують близьких та далеких родичів. Але щоб збирати велику громаду на родинний зліт, такого ні в селі, ні в окрузі ще не було. Це масштабне родинне свято відбулося з ініціативи уродженки села Хлівчани, нині мешканки США, Марії Наппер, яка стала його активним організатором. Вона подбала, щоб відремонтували хату діда Василя Кубінського (Фільмонцевого), яку він поставив ще в 1957 році, коли повернувся із сім“єю з сибірського заслання. Їхню колишню хату розібрали для колгоспу, і Василь купив в людей невеличку комору, зліпив з неї хатину і там доживав віку. Нині ця «хатина» перетворилася в гарний сучасний будиночок європейського рівня, куди приємно зайти.

Марія Наппер склала сценарій свята і заздалегідь приїхала у Хлівчани з чоловіком Едвардом, щоб тут гостинно зустрічати гостей – нащадків роду Семена Мавка. Деяка інформація про них у неї вже була, оскільки ще на початку 2005 року львів“янка Любов Саноцька взялася за створення родоводу свого чоловіка Івана, починаючи від його діда Семена Мавка і аж до нині сущих потомків. Цей проміжок часу становить 125 років (від дня народження першого сина діда Семена). Була проведена велика дослідницька робота. У вихідні дні пані Люба їхала зі Львова в села і міста, туди, де проживали нащадки роду. Жінка збирала інформацію про всіх родичів нині сущих і тих, кого вже немає. Так крок за кроком створювалося генеалогічне дерево роду Мавків. Зібрані дані родоводу я опублікував у своїй книзі «Спомин». Ними користувалася й Марійка Наппер, яка доводиться правнучкою засновника нашого роду. Вона також віднайшла чимало додаткових відомостей. Зокрема, через Інтернет Марічка дослідила, що Семен Мавко прибув у Хлівчани із села Двірці, що неподалік Великих Мостів. Він походив із багатодітної родини, але виховувався в іншій сім“ї. Нині важко сказати від кого отримав прізвище Мавко: від рідних батьків чи від прийомних. Марія також віднайшла найстаршого онука Семена Мавка – вісімдесятисемилітнього Григорія, який ще юнаком в 1945 році покинув рідний дім та село.

Нині проживає в Канаді. Як склалася його доля та його мандри по чужих краях, ніхто не знав, окрім далеких родичів. Марійка зробила відеозапис розповіді Григорія Мавка про його поневіряння, який привезла на Україну.

Ще в Америці вона віддрукувала художньо оформлені запрошення для гостей, на яких помістила фотографію дідової хати – родинного гнізда роду Мавків. Не забула й про сувеніри на пам“ять про зустріч.

Варто відзначити, що перший зліт родини відбувся 28 червня 2009 року, який був не таким масштабним як торік, бо тоді зібралася лише найближча родина. Цього разу на зліт приїхало півтора сотні гостей. Місію ведучого доручили Володимиру Мавку – правнуку діда Семена, який приїхав з Дніпропетровщини. І з цим завданням він справився на відмінно, щиро та тепло привітав гостей на прадідівській землі. Доречними були й вірші, складені організаторами, про наш рід та батьківську хату. А далі ведучий розповів як у Семена та Меланії Мавків народилося 12 дітей – 6 синів та 6 дочок. Двоє  померли ще у дитячому віці, а 10 дожили до зрілого віку. Вони створили свої сім“ї й стали продовжувачами славного роду. Нині нараховується 364 прямих нащадків Семена Мавка. На жаль, вже немає в живих дочок та синів, які були представниками першого покоління Мавків. Із 34 онуків нині ще живі – 12, з них двоє мешкають за кордоном. Їм вручили запашні короваї. Славному роду нема переводу… На зліт привезли наймолодшого нащадка роду, представника шостого покоління – маленького Данилка, якому не було ще й року. Тут панувала особлива атмосфера – родини, любові та взаєморозуміння. Старші ділилися спогадами про своїх предків. Минуло 73 роки як не стало засновника роду Семена Мавка, як і нема в живих і тих, хто спілкувався з дідом Семеном. Тож діти та онуки переповідали те, що колись чули від старших про нього, згадували як бігали босими ногами цими стежками.

У діда Семена були золоті руки: вмів змайструвати воза, майстерно виготовляв з дерева бочки, коновки та інші хатні речі. Працював за домотканим верстатом. Потрібно було одягати всю сім“ю. Ще вмів лікувати домашніх тварин… Значно більше можна було довідатися про синів та дочок Семена Мавка від їх нащадків.

…На початку минулого століття Галичина перебувала під Австро-Угорщиною і чоловіки мали служити в армії. Призвали до війська і Мавків. В 1914 році вибухнула Перша світова війна, і ті пішли на фронт. Дехто з них був в січових стрільцях і воював за Україну. Ті, хто залишився вдома – господарили, переймали у батька його майстерність. Відомо, що син Іван міг виготовити колесо до воза від обода до шпиць і до колоди. До коваля йшов лише щоб обруч натягнути на колесо. Він також добре знався на ветеринарії, допомагав селянам лікувати худобу, оскільки в цей час професійних, кваліфікованих спеціалістів не було.

Більш драматичною була доля для другого покоління роду – онуків Семена Мавка, які пережили другу Світову війну та репресії комуністичного режиму. Найстаршого онука серед живих, Григорія Мавка, забрали в армію влітку 1944 року. Коли фронт стрімко просувався на захід, новобранців завезли у прифронтову зону. Через певний час обмундирували. Солдати чекали поки знайдеться для них зброя. Капітан Шевцов ставився до Григорія доброзичливо і залишив його біля себе. Навчив як володіти зброєю, як копати окопи та інших військових премудростей.

Та одного ранку їх роту оточили німецькі танки і взяли у полон. Полоненого Мавка німці залучили до підсобних господарських робіт, де він і дочекався перемоги.

8 травня 1945 р. німецький офіцер сказав Григорію, що війна закінчилася, і він може йти куди захоче. Німці збиралися перейти в англійську зону, щоб не потрапити в руки радянським військам. Туди також подався і Григорій. Невдовзі звідти він перебрався у американську, а згодом – до французів. В Страсбурзі формувався іноземний легіон, куди вступив і Мавко. Легіонерів переправили до Марселя, згодом в африканську країну Алжір, звідти в Туніс та В“єтнам. Григорій повернувся назад до Алжіру, коли у нього за віком закінчився строк військової служби.

Отримав відповідні документи, і як цивільна особа дістався у Францію. Григорій знав, що тут проживає його вуйко. Віднайшов його завдяки оголошенню у газеті. Родич дав Григорію гроші, допоміг оформити документи і переправитись до Канади. Йшов 1951 рік. Чоловік працював на будовах, в пекарні. Був надзвичайно ощадливим. Через п“ять років одружився на українці. Григорій ніколи не забував про рідних в Україні і чим міг допомагав їм.

Згодом у подружжя народилися сини Юрій та Роман. Старший з них здобув освіту лікаря і нині є відомим науковцем. В синів давно свої родини, і вони навідують батька під час відпустки. На жаль, нащадки Григорія не знають рідної мови, а володіють і спілкуються лише англійською та французькою.

Запрошення на родинний зліт у Хлівчанах для Григорія було приємною несподіванкою, але скористатися ним він уже не міг, бо йому 87 років…

Трагічна доля спіткала й іншого онука Семена Мавка – Івася Кубінського. Ще у 1943 році він із братом Михайлом пішов у ліс до повстанців. В 1945-ому, в час радянської окупації і тотальних енкаведистських облав, українські партизани невеликими групами переховувались у криївках. Івась із товаришами збирався перебратися за кордон і чекав слушного моменту. Однак одного ранку криївку оточили енкаведисти. Вояки УПА намагалися прорватися, але Івана важко поранили. Його привезли у село, кинули на пісок біля школи і зігнали місцевих мешканців, щоб впізнали хто він. Люди мовчали. Лише один «добродушний» сусід повідомив, що це син Василя Кубінського.

Ледь живого Івана довезли в шпиталь у Рава-Руську. Та врятувати пораненого лікарі не змогли. Тіло померлого «бандита» везли, щоб викинути в озеро. Та родичі зуміли по дорозі перекласти його останки на свій віз й таємно поховати, як християнина, із священиком на місцевому цвинтарі.

Як з“ясувалося, їхню криївку видав місцевий «сексот». Вже в роки незалежності в архівах НКВД Марійка Наппер відзнайшла «Діло» дядька Івана і дізналася ім“я хлівчанського «дізнавця».

Брат Івана – Михайло був також поранений енкаведистами. Однак він зумів втекти з криївки і перебратися у Польщу. На родинну зустріч приїжджав його син Адам з дружиною Ядвігою. Батьків Івана і Михайла вивезли через дітей в Сибір, в Красноярський край, де ті відбули 12 років. Ще одного онука – Василя завезли в Якутію на розробку золотих рудників аби «искупить вину перед родиной».

Ми почули не одну цікаву історію про життя представників нашого роду. А також дістали можливість познайомитися один з одним, пізнати дальших родичів, зав“язати з ними дружні родинні стосунки. Наприкінці усі разом співали багатоголосе «Многая літа» родині Мавків. Зліт закінчився феєрверком. Марічка подбала про це, як і заготовила кульки, на яких гості написали свої бажання і побажання рідним. Згодом «хмара» різнокольорових повітряних кульок злетіла в небо. Далі усі зібралися за великим родинним столом, де були солодощі та солодкі напої. Діти та дорослі співали народних пісень, читали вірші. І це було так зворушливо, бо сиділи плічопліч три покоління, які беруть початок з патріарха роду діда Семена. Його душа була з нами і тішилася, що у нього стільки нащадків, які продовжують його славний рід.

Дехто скаже, чи потрібно проводити такий родинний зліт? Не дивлячись на матеріальні клопоти організаторів, це зібрання виправдало наші сподівання. Молоде покоління має знати, якого воно родуплемені, де його коріння. Переймати традиції та звичаї, які були у їхній родині. Прикро, коли молодь забуває своїх предків і навіть близьких, з якими вони проживали. Їх могили заростають травою… Колись ще в 1960х роках близькі родичі покійних нашивали на рукав траурну чорну стрічку або ж таку ж відзнаку на лацкан піджака. Про цей звичай чомусь забули. Як і про пошану до своїх батьків та старших. У Мавків завжди зверталися до мами і тата на «Ви». Так само на «Ви» говорили між собою й діти, хоч вони були й рідними. Нині чомусь майже у кожній родині діти з батьками говорять на «ти». А потім нарікають, що діти та онуки про них не дбають та не шанують їх.

Безумовно, така зустріч є приводом для роздумів, нагода згадати своїх предків, тих, хто ще недавно був з нами і про яких знаємо тільки із розповідей старших.

Марія Наппер збирається організувати зліт родини Мавків і в 2011 році, бо це буде ювілейний рік – 150ліття від дня народження діда Семена – патріарха роду. Сподіваємося, що це родинне свято стане доброю традицією і проводиметься щорічно.

Петро МАВКО, – онук Семена Мавка, житель м. Белз.

На фото: світлини з родинного альбому сім“ї Мавко: учасники родинної зустрічі 2009 та 2010 рр., онук Івана Мавка (стоїть в центрі) – воїн Австрійської армії, а пізніше став в ряди Українських Січових стрільців.

Голос Сокальщини на GoogleNews