Home / Життєві історії / Найголовніше – нас вчили бути Людьми

Найголовніше – нас вчили бути Людьми

Привіт з Італії.

Добрий день, шановний редакторе пане Василь Сорочук.

Я була вдома у вересні і ось знову тут. Так швидко все минуло, що навіть добре не зорієнтувалася в подіях, які просто блиснули та й годі.

Прихопила з собою газети, які мені купила донька. І ось у моїх руках «Голос знад Бугу» від 1 жовтня 2010 року. Я зрозуміла, що «Вогонь одвічних істин» – це Ваша розповідь. Захотіла Вам написати, бо цього літа ми організували зустріч однокласників – випускників Ільковицької середньої школи 1973 року. Та, на жаль, не вийшло все так, як би хотілося.

Нас четверо приїхали з Італії у відпустку одночасно, що трапляється дуже рідко, практично, майже ніколи. Було надто мало часу і нас зібралося всього десять однокласниць із сіл Ільковичі, Скоморохи, Свитазів.

Ми відвідали нашу вчительку української мови та літератури Надію Максимівну Левчук, випили по келиху шампанського за цю дивовижну зустріч. Ми уклінно дякували за все своїй вчительці. Пам’ятаємо і також щиро дякуємо усім нашим шкільним вчителям. Ну а потім веселилися в ресторані «Весна». Розмовляли, танцювали, згадували шкільні роки, ділилися своїми радощами та негараздами, жартували, фотографувалися. Багато літ не зустрічалися ми після школи. Як радісно було побачити своїм подруг-однокласниць нехай навіть з трохи посрібленими скронями, проте очі в кожної залишилися такими ж відвертими, добрими, може десь ледь сумними і втомленими, бо таке вже наше життя.

І шкода, що багато наших однокласників не змогли прийти на цю зустріч з різних міркувань. Певно, у кожного свої на це причини: не було бажання, не знайшлося змоги виділити хвилю часу на це маленьке свято, а може і не маленьке. Проте, я вітаю усіх моїх шкільних друзів і їм присвячую вірш «Однокласники».

ОДНОКЛАСНИКИ

Важливе поняття в житті – однокласники.
Може сядемо ще раз за парти?
Долі своєї всі ковалі ми і власники;
Давайте відкриємо козирні карти.
Нас у зв’язці єдиній тримав усіх клас,
Ну, а потім: хто куди і як може;
Яких земних благ зазнав кожен із нас?
Яких віражів? – Ти лише знаєш, Боже.
Скільки літ і доріг, наче сон, промайнули,
А я шкільним коридором пройтися все мрію,
Ті далекі роки безтурботливі були,
Це заводить мене у таку ностальгію.
Ми розумних і добрих мали учителів,
Як вони всіх нас виводили в люди;
Мов пісок у годиннику, час той злетів,
Ну а далі кожному, що має бути, буде.
З тих часів не засвоїла я ще урок:
Як іти по життю і не помилятись,
Як в дорозі зробити не хибним свій крок,
Від фарватера золотого не відхилятись.
Є ще пороху трохи у порохівницях,
Хоча життя з нами не жартувало;
І усмішки не ті вже на наших лицях,
А тут мені зараз когось забракувало.
Тихо в мовчанні похилимо голови,
Деяких однокласників вже немає,
Від цього думки наливаються оловом;
Вони там із Богом нехай спочивають.
Йти вперед, бо нас вчили бути бійцями,
Найголовніше – нас вчили бути людьми,
Багато ще всього задумано нами,
Про це ще колись поговоримо ми.

З повагою Люба БАШТИК.

Італія – с. Ільковичі.

24 жовтня 2010 рік.
1 ряд: справа наліво: Любов Баштик (с. Ільковичі), Ольга Штокало (с. Скомрохи), Надія Диюк (с. Свитазів).
2 ряд: справа наліво – Надія Нагірнич (с. Ільковичі), Ганна Антонюк (с. Свитазів), Надія Ющак (с. Свитазів),•Любов Матвійко (с. Свитазів), вчитель української мови і літератури Надія Максимівна Левчук, Марія Музика (с. Ільковичі).
3 ряд: Ольга Катанюк (с. Скоморохи).

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

На Сокальщині дітям-сиротам урочисто вручили ключі від будинку

21 вересня у четвер, о 13 ...