Home / Життєві історії / В Сокалі є небайдужі до чужого горя

В Сокалі є небайдужі до чужого горя

"Голос з-над Бугу" у статтях "Крик душі" (6 січня 2009 року) та "Тест на людяність" (25 березня 2011 р.) розповів про Володимира Ваня, котрий колись мешкав у  квартирі, яка дісталась йому від матері, пізніше, через несплату комунальних послуг, його переселили в кімнату гуртожитку,  з якої теж згодом виселили через борги. Так цей чоловік опинився на вулиці. Він мешкав у старому занедбаному сараї, зовсім непридатному для життя. Під відкритим небом Володимир ночував і влітку, під час спеки, і взимку, коли надворі лютували сильні морози.

Як склалася подальша доля Володимира Ваня, де зараз перебуває цей чоловік? Про це наш кореспондент запитала в Марії Гури, сокальчанки, яка перейнялася життям цього безпритульного і оббивала пороги державних структур, шукаючи для нього захисту, а також Володимира Огінського, начальника управління праці та соціального захисту населення, який допомагав цьому чоловіку. Ось що вони розповіли:

Марія ГУРА, сокальчанка:

– Володимир Ваньо змалку не зазнав материнської ласки і тепла, можливо саме це і стало причиною того, що став безпритульним. Не раз сокальчани бачили його неголеним, в брудному одязі, жив в антисанітарних умовах.

Я разом із сестрою-близнючкою Стефанією Борко та Оленою Семенюк перейнялися його життям, шкодували Володимира, бо він не мав ні даху над головою, ні грошей, бодай би на хліб. Носили йому їжу, давали одяг, ковдри, постіль. Сестра моя хвора, після двох інсультів, але щодня телефонувала в різні інстанції, благаючи про допомогу для Володимира Ваня, адже він теж людина і заслуговує на  тепло і затишок.
Разом з Мар’яною Чабан я возила цього безпритульного на конфліктну медичну комісію, там йому надали третю групу інвалідності. Довгий час він відмовлявся від того, щоб їхати в Угнівський хоспіс, але завдяки нашим просьбам та вмовлянням начальника управління праці та соціального захисту населення Володимира Огінського, нам все ж таки вдалося його переконати і він дав згоду.

Тільки-но переступивши поріг Угнівського  хоспісного відділення, ми були приємно вражені: тут усюди чисто, тепло, затишні палати, душові кабінки до послуг пацієнтів, одним словом, домашня обстановка. Направду, там працює дуже хороший колектив, до підопічних працівники ставляться,  як до своїх рідних: уважно вислухають кожного, допоможуть порадами. Крім того, там смачно годують. Володимиру Ваню там дуже сподобалось, він поголився, прийняв душ, вдягнув чистий одяг і ми його просто не впізнали.

Володимир ОГІНСЬКИЙ, начальник управління праці та соціального захисту населення:

– Добре, що є люди, небайдужі до чужого горя. Спільними зусиллями громадськості, керівників міста, району, працівників структурних підрозділів РДА Володимир Ваньо цю зиму, вперше за останні кілька років, проведе не на морозі.

Особливо хочу подякувати небайдужим сокальчанкам: Марії Гурі, Стефанії Борко, Олені Семенюк, які носили їжу, давали одяг, теплі покривала, ковдри, коли він ночував просто неба.

Нині колишній бездомний чоловік має дах над головою і зовсім змінився. Ми  виробили йому документи, яких він не мав. Тоді п. Марія Гура і працівники територіального центру завезли його, щоб оформити групу інвалідності. Зараз Володимир Ваньо має третю групу інвалідності загального захворювання, одержує пенсію. Також отримує державну соціальну допомогу і має хліб і до хліба.

Володимир Ваньо погодився, щоб ми його влаштували в Угнівське відділення хоспісу. Проте, я на цьому не зупиняюся і  надіюся, що спільними зусиллями вдасться знайти йому кімнату в гуртожитку. А наразі будемо підтримувати з ним зв’язок, цікавитись життям, бо нам хочеться, щоб в цієї людини все склалось якнайкраще.

* * *

Ось таке щасливе закінчення історії одного безпритульного. Добре, що небайдужі люди об’єднали зусилля і покращили його життя. Адже, незалежно від професії, достатку, кожен має право на щастя. Чомусь усі помічають жінок в елегантних сукнях, коло яких відчуваємо аромат дорогих французьких парфумів, чоловіків, які їздять на шикарних іномарках. Але рідко хто задумується над тим, що поруч з нами живуть немічні люди, які не мають що їсти, без житла. Якби кожен з нас проявив милосердя і бодай нагодував голодного, напоїв спраглого, зігрів змерзлого чи просто подав руку допомоги тим, хто цього потребує, світ став би кращим.

Записала Ольга ДИЛИН.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

На Сокальщині дітям-сиротам урочисто вручили ключі від будинку

21 вересня у четвер, о 13 ...