Home / Життєві історії / Життя – як мить….

Життя – як мить….

20 грудня Ганні Василівні Ланьо виповнило 100 років. Цей славний ювілей жінка відзначила у колі найрідніших: дітей, онуків, правнуків, якими її щедро обдарувала доля. У неї дві доньки та син, п“ятеро онуків, десятеро правнуків та одна праправнучка. Усі вони зібралися у квартирі Марії Бочнюк – наймолодшої доньки, з якою живе пані Ганна.

Не забули про ювілярку і представники влади. Зокрема, привітати жінку прийшов начальник управління праці та соціального захисту населення РДА Володимир Огінський. Він зачитав вітальний лист від Президента України Віктора Януковича та вручив грошову допомогу, квіти та солодощі. Секретар Сокальської міської ради Остап Климчук подякував Ганні Василівні за терпіння, працю і побажав, аби подальша життєва дорога ні в чому її не обтяжувала, а освячувалась любов“ю рідних, повагою і пошаною тих, хто поряд з нею, а Бог беріг її та родину ще багатобагато років.

На жаль, ювілярка нині не бачить і не пересувається без сторонньої допомоги. Через що молодша донька Марія десять років тому забрала її з Угринова до себе в Сокаль. Розчулена Ганна Василівна подякувала усім за таку увагу до неї: вона проста жінка, яка в житті не зробила нічого героїчного. Жила як усі, працювала з чоловіком від зорі до зорі, аби підняти трьох дітей.

Ніхто з рідних не пам“ятає, аби мама нарікала на долю. Проте життєва стежина у неї була дуже нелегкою. Довелось чимало натерпітися страху, зазнати голоду і поневірянь. Ганна Василівна народилася в с. Буковець (Польща), а у 40х родину Ланьо переселили в с. Сенки Турківського району. На новому місці знайшли житло та розвели господарку. Тут, у 1946 році, з“явилася на світ найстарша донька Анастасія. Здавалось життя налагодилося. Та ненадовго, бо під час операції «Вісла» родину вдруге з маленькою дитиною на руках переселили у•с. Зелений Яр Івано-Франківської області, а згодом у 1950 роках – у с. Угринів Сокальського району. Так Ганні та Дмитру Ланьо тричі довелося все починати з нуля. Невдовзі село Угринів стало для них рідним. Тут народилася наймолодша донька Марія, згодом діти пішли до школи, виросли, одружилися… Не раз Ганна Василівна розповідала дітям та внукам про чарівний карпатський край, про тамтешні звичаї. «Мама була життєрадісною та працьовитою. Вона все встигала: і в вдома, і в колгоспі, хоча працювала у ланці, а потім – на фермі дояркою, а згодом сторожем», – розповіла донька Анастасія.

Рідні вважають, що секрет довголіття Ганни Василівни простий: вона ніколи не сиділа без діла, весь час практично до 95 років була у русі, постійно щось робила і в усьому покладалася на Бога. Так з його допомогою все пережила, виховала трьох дітей.

– Куди й ті літа злетіли…, – з сумом, хитаючи головою, каже ювілярка. – Вже й онуки виросли, поженилися. Ось і праправнучка звелася на ноги… Чому ж не радіти? Адже не всім щастить дожити до таких літ, щоб їх побачити. Життя минуло, як мить…

Єдине, каже жінка, що нині люди якісь невеселі. Раніше частіше збиралися, співали…

Пані Ганна з чоловіком дуже любили співати та танцювати коломийки. Любов до пісні передалася дітям та онукам. І вони з великою радістю за родинним столом з нагоди століття мами та бабусі дзвінко заспівали для неї «Многая літа», дякуючи їй за любов та ласку, за недоспані ночі. Дякували й Богу за те, що вона ще з ними, що можуть пригорнутися до неї та відчути тепло її долонь.

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Молоду українку нелюди-нкведисти допитували за заповіді українського націоналіста

Дев`яносторічна мешканка Острова пані Ольга Бобик ...