Home / Святкові події / Гартують український дух

Гартують український дух

Гущавина Городиловицького лісу обняла нас приємною прохолодою, попестила ніжним вітерцем, що стало порятунком у цю спекотну пору. Лісовою дорогою пробираємось до вишкільного табору «Лицар чести». Ближче до нього, на стражі стояв вартовий. Привітавшись: «Слава Україні!» – «Героям слава!», поцікавився, чи комендант табору знає, що ми ідемо до нього, бо якщо ні, то просив зачекати. Але про зустріч з головою Львівської обласної організації Молодіжного Націоналістичного Конгресу Андрієм Бенем було домовлено, тож я з цікавістю оглядала місце таборування. Як Тугар Вовк з Франкового «Захара Беркута» дивувався з табору тухольців, який був готовий до боротьби з ворогами, так і мене вражало, як практично в спартанських умовах все дуже добре облаштовано.

На поляні, на березі Бугу, «вишикувались» намети, у центрі – хрест, а на чотирнадцятиметровій щоглі два стяги – державний та червоночорний, з емблемою Молодіжного націоналістичного конгресу. Неподалік – місце для ватри, де проводяться гутірки духовного характеру, з історії українського націоналістичного руху Сокальщини. Біля ватри звучать українські патріотичні пісні. Гортала їх співаник, тут – «Марш українських націоналістів», «Ой, у лузі червона калина», «Лента за лентою», «Десь там далеко на Волині» і ще багато стрілецьких, повстанських та сучасних, на українську тематику, пісень. Біля наметів – саморобні умивальники, а «ванна» і «душ» – на березі Бугу. Поряд імпровізовані спортивні майданчики, де проходять волейбольні, футбольні і, навіть, змагання з регбі.

На кухні, у затінку сосни, поралися чергові – Костя та Уляна. Дівчинка у великому казані варила рисову зупу, а Костя рубав дрова для вогнища. Саме у цю пору лісник Орест Котик привіз на фірі бочки з питною водою. «Вчора діти випили 200 літрів води, – розповідає він, – сьогодні привіз ще більше, сподіваюся їм вистачить, бо ж нині вони бавляться у «війну».

І справді, за сіткою у спеціальних шоломах, з рушницями, зарядженими желатиновими кульками, наповненими харчовою фарбою, діти змагалися між собою у спритності та влучності попадання. Спочатку несміло, а потім увійшли в азарт, а мені подумалось: як добре, що це тільки гра, адже цей ліс чув справжню стрілянину, коли повстанці відважно боронили Городиловичі. Бачив смерть і вогонь, його ранив розпачливий крик матерів і гіркі сльози дітей. Ліс сумував над руїнами і згарищем села, а нині у його вітах, над меморіальним комплексом спалених сіл Сокальщини, повисло тужливе «вічная пам`ять». Але то, Богу дякувати, минуле Городиловицького лісу. Нині старезні дуби охороняють лелече гніздо, де лелеченята витягнули довгі шиї, оглядаючи цей пречудовий світ. Городиловицький ліс тішиться, коли на його галявині, де є гойдалка, гойдаються закохані. Він пам’ятає казки про сірого вовка, які описав виходець з села Олег Кінаш. А сьогодні цей ліс особливо гордий, бо тут таборують юні сокальчани зі своїми зверхниками, котрі не забули, що ми – українці.

Саме про їх перебування у «Лицарі чести» розпитала у керівника табору Андрія Беня. Ось що він сказав:

– Цей вишкільний табір організували переважно для дітей Сокальського району, хоча є тут двоє зі Львова і Червонограда. Середній вік – від чотирнадцяти до шістнадцяти років. Ми спрямовано працювали по школах на цю вікову категорію. Хочу підкреслити, що це вишкільний табір, а не відпочинковий. Діти тут не лежать, засмагаючи на сонці, а працюють, не лише фізично, а й інтелектуально, морально, духовно, вивчаючи на гутіркахлекціях, тренінгах теми: «Національновизвольна боротьба на Сокальщині», «Історія спаленого села Городиловичі», про лідерство, про людські цінності.

Ось, наприклад, місцевий священик о. Орест Рубель вів мову про моральність і духовність. Проводимо спортивні змагання з волейболу та регбі (ця гра формує характер). Загалом, розумію, що дітям поки що важко, це – постійні навантаження. Але не було жодного, хто б просився додому. У нашому таборі діти поділені по роях, як в Українській Повстанській Армії. І кожен рій чергує якогось дня. Тоді вони охороняють табір, готують їсти. Варта у нас цілодобово, біля прапора, тож вночі теж охороняють його таборовики. Вранці, о сьомій годині, руханка, пробіжка до Городиловицької каплички. Далі вмивання, сніданок, лекційна частина, а друга половина дня переважно рухлива: ігри, спортивні змагання. Щовечора запалюємо ватру, діти розучують патріотичні пісні, самі пишуть вірші й пісні. Тут відкривають такі таланти! Пишуть пісні про життя у таборі. Для спілкування з батьками у дітей немає багато часу. Є певна година, коли вони можуть передзвонити додому.

А ще ми провели ренчкидок – майже тридцять кілометрів пройшли пішки до Волинської області, здійснили альпіністську переправу через Буг, вчились надавати першу медичну допомогу.

Вишкіл у цьому таборі, це, насамперед, виховання в дітей активної громадської позиції. Мета таких таборів – плекання національної еліти. Бо, на жаль, наш уряд, Міністерство освіти цьому зовсім не сприяють. На Сокальщині ми отримали велику підтримку і допомогу від відділу освіти, місцевої сільської влади та спосонсорів. Таборовий період не закінчується на Сокальщині, і наступний буде на Сумщині – «Відвага», це Всеукраїнський, до якого з`їжджаються зі всієї України. Маю надію, що діти з «Лицаря чести» будуть табірниками «Відваги».

На закінчення нашої розмови поцікавилася, хто встановлював цю височенну щоглу?

– Встановлювати щоглу – своєрідне мистецтво, для цього є спеціальні методики, і ми її встановлювали разом з дітьми, – пояснив Андрій Бень. – Хрест і щоглу зі стягами посвятив о. Орест Рубель.

– Я спостерігав, як діти, наче мурашки, взялися за щоглу, підпиралипідпирали її – і встановили, – вступає у розмову член районної організації КУНу Ярослав Олійник, котрий є частим гостем у таборі й підвозить воду та продукти.

 За час свого таборування, діти вирішили впорядкувати Городиловицький комплекс пам`яті спалених сіл і в такий спосіб віддати шану і честь нашій героїчній історії.

У таборі порозмовляла з ученицею Сокальського НВК «ЗШ №2 IIII ст. – ліцей» Марічкою Головко: «Тут весело, дуже цікаво, стільки вражень, нової інформації, взагалі все нове. А до випробувань звикаю, як і мої товариші. Ніхто не скиглить».

З іншими дітьми не вдалося поспілкуватися, бо вони були зайняті грою в пейнтбол. Слухняно виконували накази і просьби. Дисципліновані, веселі, відважні і щасливі юні українці в Городиловицькому лісі гартували свій національний дух.

Оксана ПРОЦЬ.

 

Фото автора.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

В Сокалі вітали працівників культури та аматорів народного мистецтва

9 листопада в Народному домі м.Сокаля ...