Ранок… Він був зовсім не таким, як тисячі попередніх. Спокійний, тихий, приємний, без зайвий думок, хвилювань і того до болю остогидлого "треба". Дві години спеки у громадському транспорті треба, безрезультатного товпіння у чергах треба, ще і ще копії документів треба… Він був свіжий і бажаний. На столі лежав конверт: запрошення на посвяту в студенти останній документ, який розвіював будьякі сумніви. Все вже позаду… Чи, може, попереду?
Вже, мабуть, з п’ятого класу я знала: буду вчитися у Львові. І не зважаючи на те, що вибір професії міняла майже щодня, ЛНУ ім. Івана Франка за мною був закріплений, як карма. Цілком можливо, що така любов до цього навчального закладу в мене виникла у зв’язку з тим, що на економічному факультеті цього університету навчався брат, й інших вишів для мене просто не існувало. Та згодом усвідомила, що такі глибокі почуття в мене виникли не так, як до ЛНУ, а, власне, до самого міста Лева. Готична архітектура, бруківка, м’який аромат кави і галицький акцент збивали мене наповал. Пройшов деякий час і вирішила: писатиму. Факультет журналістики у Львівському національному університеті ім. Івана Франка був найзаповітнішою моєю мрією, коли всі одноліткидівчатка мріяли про розкішний будиночок на березі моря і принца на білому коні…
З 10 класу була членом редколегії газети "Палітра СОО" видання Сокальського освітнього округу і регулярно відвідувала заняття в Сокальській МАН з курсу української філології. А вже коли дізналася про умови вступу на омріяний факультет, то одна за одною мої статті почали з’являтися і на шпальтах цього видання. Результати ЗНО мене теж не підвели: досить високі бали отримала з профільного предмету української мови та літератури і дещо нижчі з історії України. У сумі з моїм творчим доробком все склалося навіть більше, ніж добре. І, спираючись на моє наївне бачення світу без жорстоких реалій, у мене були всі шанси потрапити на бюджетне відділення. Та не так сталося, як гадалося…
…Маючи зайвий пакет документів для вступу, я за компанію зі своїм однокласником поїхала пробувати сили у Луцьк. В нас, галичан, завжди об’єктом найсмішніших анекдотів була Волинь і її жителі. Не була винятком і теж любила пожартувати стосовно блакитного кольору. І ось, за іронією долі, вступаю на факультет журналістики Волинського національного університету ім. Лесі Українки, чого навіть припустити не могла, адже для вступу до цього закладу, на відміну від Львівського університету, потрібні були результати ЗНО з трьох предметів, а оскільки я орієнтувалася на Львів, то подавала в останній найкращі з тих трьох, які складала. І в мене й гадки не було, що з 10 бюджетних місць у Волинському національному університеті я займу п’яте! Пізніше представник приймальної комісії пояснила, що звертали увагу на профільний предмет. Та що не робиться то на краще, то з Божої волі. Тепер знаю напевне, що не завжди добре, коли всі наші мрії збуваються. Бог допомагає здійснити лише ті, які вважає за потрібне. Не варто гнівити Всевишнього думками про те, що Він несправедливий до нас. Хоч ми і не одразу розуміємо, але все, що не робиться, для нашого ж блага. У мене був вибір. ВНУ ім. Лесі Українки не був остаточним вердиктом. Батьки могли оплатити навчання і проживання у Львові і зовсім не тиснули на мене. Луцьк це було моє свідоме і, мабуть, перше, абсолютно самостійне рішення. Я щаслива, що воно виявилось правильним. Це хороший початок мого дорослого життя.
Та в мене вперта натура: звикла не здаватися без бою. У той спокійний і тихий ранок, коли все для всіх вже було зрозумілим, рвонула у Львів, щоб хоча б частково задовольнити те своє дитяче бажання…
Зараз, крім стаціонарного факультету журналістики у Луцьку, заочно навчаюсь у Львівському національному університеті на факультеті української філології. Буває повсякому, але ще ні разу не виникало бажання щось одне кинути. Маю можливість порівнювати, і дуже вдячна долі, що вона мене таки закинула на Волинь.
Луцьк дуже тихе, затишне і сучасне місто зі своєрідними цікавими місцями і приємними жителями. Тут ви навряд чи зустрінете п’яну людину або жебрака. Коли переходитимете дорогу на червоне світло чи кидатимете обгортку з цукерка просто на вулиці, будьякий перехожий вам обов’язково зробить зауваження. Ви ніколи не запізнитеся на роботу чи навчання, бо громадський транспорт завжди прибуває згідно з розкладом. Квитки в театр варто купувати заздалегідь: зал майже завжди заповнений, більшість глядачів молодь. Бути тут студентом теж своєрідне задоволення. Адже власники студентських квитків заощаджують не лише на проїзді в державному транспорті, а й в певних кінотеатрах, розважальних центрах та нічних клубах. Це місто живе своїм, не заплямованим заздрощами, меркантильністю і байдужістю, життям…
Я навчаюся в найновішому корпусі університету, інтер’єр якого розроблений у стилі модерну. Скляні стелі, нові дошки і парти, пластикові вікна, хол, в якому знаходяться плазмовий екран і комп’ютери з доступом до Інтернету, в тому числі фірми prestigio pmsg2 , та стенди з інформацією про вільні вакансії від різних працедавців міста та області все, що потрібно сучасному студентові.
Мене задовольняє там все: і система оцінювання, і виклад інформації, і розклад занять, і просте повсякденне життя університету. Я кожного ранку із задоволенням і приємністю іду на пари, знаючи, що все найважче вже позаду, а все найкраще попереду…
Оксана ПУНЯК,
студентка Волинського національного університету ім. Лесі Українки.