Галина повільно йшла містом. Навколо світились різнобарвні вогні, лунали сміх, жарти – люди готувались до свят. Вона ж наче забула, що вийшла за покупками: рука міцно стискала пакет, а думки були ой, як далеко від крамниць. Сьогодні повертається з рейсу Юрій, що скаже йому, адже обіцяла приготувати сюрприз. Знову згадала слова лікаря. Заповнюючи її карточку, він сказав: «Народити ви, на жаль, не зможете. Тож раджу: усиновіть дитину з дитячого будинку і у вас буде повноцінна сімя».
Як же – буде! – з гіркотою думала Галина. Не має вона жіночого щастя. От її старшій сестрі Вірі завжди і в усьому щастило. Ще зі школи хлопці табуном ходили за нею. Серед них був справжній красень – Тарас. Коли вперше побачила його, аж серце зайшлося: високий, стрункий, кароокий, словом, мрія кожної дівчини. Мій буде, вирішила. І таки домоглася свого. Новий рік Вірині однокласники святкували у них вдома. Хлопці принесли шампанське, вино, торт, дівчата – різні салати. Після застілля перейшли в другу кімнату, вимкнули світло, стали крутити пляшку.
Розчервоніла від шампанського, Галя привернула увагу Тараса, недаремно ж казали, що вона вродливіша від сестри. Цілувались, а потім, коли компанія пішла до міської ялинки, залишились наодинці…
Скоро дівчина зрозуміла, що при надії. Та коли повідомила про це Тараса, він зник. З їхнього міста, з її життя. Тихцем позбавилась дитини.
Влітку Віра вступила у вуз, а незабаром одружилась і виїхала в інше місто. Галина ж екзаменів у виш не склала, закінчила ПТУ. Працювала в перукарні, напросилась в чоловічий зал. Якось до неї в крісло сів Юрій. Познайомились. Запросив її в кіно, стали зустрічатися. Коротко розповів про себе. Був розлучений, мав сина, колишня дружина часто хворіла, тож мусив допомагати синові. А що з іншими кавалерами їй не щастило, то пропозицію вийти за нього заміж прийняла відразу. Розписались, скромно посиділи в барі і почалося сімейне життя. Юрій працював дальнобійником, тож вдома бував рідко. Все частіше Галина не хотіла повертатись в порожню квартиру. Купила кумедне цуценя.
Але воно погризло меблі та й вигулювати песика їй було лінь – віддала сусідці. Стала задумуватись про дитину. Чоловік же на цю тему говорив якось неохоче. Знала, що часто навідується до сина, возить йому іграшки, інші подарунки. Тому й ламала тепер голову, що їй робити: вмовляти Юрія взяти чужу дитину чи краще й не починати цю розмову.
Додому поверталась пізно – засиділась в подруги. Коли підійшла до свого будинку, побачила освітлені вікна. Заспішила. Ще з коридору почула радісний сміх, вигуки. Відкрила двері в кімнату і завмерла: в кутку стояла гарно вбрана ялинка, а на підлозі складали іграшки двоє – Юрій великий і його копія – Юрко малий. «Ось і наша мама прийшла», – захриплим голосом сказав старший. «Це тобі, – простягнув їй цукерок молодший. – Смачний! Мені їх св. Миколай приніс». На неї дивились чисті, сірі, як і в батька, очі.
Валентина БЛУДОВА.