Історія

У 1990 році сокальчани оплесками зустрічали стрільців УГА – живих свідків далеких подій

У 1990 році їх залишилось небагато. Зо два десятки стрільців Української Галицької Армії на Сокальщині. Живі свідки тих далеких подій, про які донедавна вголос не говорили, а дехто і не знав.

Цим літнім людям, яким за кілька літ буде по сотні, довелось перетерпіти важкі бої, польські концтабори, сталінські «курорти», а крім того — ще й наше забуття про них, і навіть не стільки про них особисто, а як про ту визвольну боротьбу, яку вони вели, нашу зневагу до них.

Повернена добра слава про стрільців УГА, повернена повага до них і сьогодні ми віддаємо їм свою шану і проспімо вибачення — за невизнання, забуття…

Весняними квітами, щирими оплесками, чистими сльозами на очах вітали сокальчани своїх земляків І. Г. Калинівського із Завишні, Ф. М. Семенююа із Перв’ятич, І. М. Малицького та М. Г. Федечка із Межиріччя, М. Д. Калюгу із Свитазева, П. П. Залівського, Г. М. Хому та М. Н. Козака із Жвирки, М. М. Дмуховського із Сокаля, К. М. Войтка із Стенятина, М. Т. Бубняха з Равщини.

Дівчатка у вшивамках одягнули на сивочолі голови ветеранів-воїнів УГА «мазепинки», і вони на чолі колони під маревом синьо-жовтих знамен, під звуки духового оркестру рушили на сокальський майдан, де їх чекала оокальська громада.

На помості посадили колишніх воїнів УГА, а щирі оплески сокальчан не стихали. Ведучими свята були учні Сокальської середньої школи № 3 Мирослава Олійник і Володимир Лобай, і коли вони виголосили:

«Серед нас сьогодні живі свідки історії, стрільці Української Галицької Армії, вони серед – нас, вони з нами. Вклонімося люди, чемно до землі, вклонімося низько до землі», я мимоволі оглянулась: усі присутні сокальчани застигли у поклоні.

Слово взяв учитель, один з ініціаторів свята М. К. Третяк, який, зокрема, сказав:

— Коли було створено УГА, чимало добровольців з Сокальщини пішло в нашу національну армію, із Спасова — 40 чоловік, із Свитазева — Равщини — 66, з Цеблова — 100, з Горбкова — 30, з Стенятина — близько 200. Їхнім девізом було: «Волю здобути або дома не бути».

Близько сорока тисяч полягло їх згодом у боях за Україну. І нині, на місці їх поховань виростають нові молили…

А далі присутні попросили сказати кілька слів стрільцям УГА

Дев’яностотрьохрічний уродженець села Бендюги Максим Теодорович Федечко, який живе в Межиріччі:

— 21 листопада 1918 року я пішов добровольцем в УГА. Зі мною з нашого села пішли ще Павло Кіх, Василь Кіх, Василь Гуришко… Попали ми у другу сотню. З боями пішли до Угринова, далі — Рава-Руська, Золочів.

Про відродження наших старих традицій, про силу українського слова- говорив 89-річний Михайло Теодорович Бубняк.

А далі слово було дане найстаршому воїну УГА 97-річному Федору Мартиновичіу Семенюку, який пережив війни, концтабори, Сибір, але мав у серці велику віру у краще майбутнє України.

Не всі стрільці УГА, які були на святі, змогли розповісти про бої, побратимів, але сказані ними лише два слова «Слава України!» йшли від самого серця.

Вдячні нащадки подарували їм невеличкі сувеніри — значки із нашою символікою, а також синьо-жовті знамена, А потім стрільці-ветерани поїхали на сокальський цвинтар поклонитися братській могилі своїх побратимів.

…А на імпровізованому помості звучали стрілецькі пісні – їх виконували Стенятинський, Завишнянський, Дібровський, , Хлівчанський, Сілецький хорові колективи, ансамбль з села Переспи, жіночий, чоловічий ансамблі сіл Перв’ятія, Пристані і Ка.рова, троїсті музики з Вільхового…

Над містам лунали «Червона калина», «Ой там попід лісом». «Розпрощався стрілець», «Ми гайдамаки», «Встає хмара з-за лиману», «Подай, дівчино, руку на прощання», «Січовим стрільцям», «Триста літ минає», «Ой чути, чути ревуть гармати» та багато, багато інших.

Оксана Проць, газета “Вперед” (Голос з-над Бугу), 1990 рік

Голос Сокальщини на GoogleNews