Життєві історії

Марія Саганська була господинею на сотні весіллях

Зустріла своє 90-ліття в роздумах і спогадах. І досі тягне мене на це спорожніле подвір`я і до старої хати, з якої походить мій рід і така багаточисельна колись родина Гарвонів. Такою була та хатина за Польщі, такою є і тепер. У 1939 році ми привезли цегли з цегельні, яку у Скоморохах спорудив єврей Шафранскі, бо мали будувати новий будинок. Але на наші землі прийшли «визволителі», націоналізували цегельню, цеглу вивезли, і нашу – теж.

Почалася війна. Чоловіка забрали на фронт. А Скоморохи німці дуже бомбили, бо тут була прикордонна застава. З панського будинку залишилась велика купа грузу. І в 1944 році нас бомбили, але вже радянські воєнні. Пригадую, з дитинкою на руках втікала у сусідський льох, а німець виводив з хліва нашого коня. Бо через Буг треба було переплисти, а на коні – то не вплав.

Кордон йшов через Буг. Нас виселяли, були постійні облави, ми не мали що їсти. В червні 1946 року з війни повернувся чоловік. Він взявся за господарку, орав, сіяв, ловив рибу і так ми зводили кінці з кінцями.

У 1948-ому знову збудували таку-сяку хатину, як колись називали, на колонії в напрямку Стенятина. Хто в різні часи у тій оселі в нас не квартирував! Жили вчителі Наталія Нечеснюк з Черкас і Софія Петрига з Лучиць, художники-практиканти, які малювали ланкових, землевпорядниця зі сином, агроном Федір Кожан, фельдшерки Леся, бухгалтерки Катерина і Ніна. Всіх, кому потрібно було житло, працівники сільської ради направляли до мене. У війну в мене два роки жила чоловікова племінниця Ольга. Я пекла хліб раз на тиждень – сім великих буханок на черені. А у 1979-1980 роках, за священика о. Богдана, реставрували розпис нашої церкви. Я готувала страви для шістьох художників і малярів. Була господинею на сотні весіллях, які тоді тривали два-три дні, і треба було частувати багато гостей.

А старість – одинока. Нема вже моїх одноліток, які приходили. І наймолодший брат Грицько, якому – вісімдесят, теж рідко відвідує мене. Та я розумію, бо бачу, як змінилася атмосфера в родинах, в державі. Часто в телевізорі бачу людей, котрі вимагають: «Дайте роботу! Віддайте наші чесно зароблені гроші!» Але можновладцям байдуже до простих людей. Їм би лише більше увірвати грошей. Десь поділися їх чесність, порядність, людяність. Так і хочеться їм сказати: людоньки, таж всіх тих багатств не заберете з собою в кращі світи. Там потрібні ваші добрі діла. Життя минає швидко. І я дякую Богу за кожен прожитий день. Молюся ревно. І хто мене пам`ятає, помоліться за мене, прошу вас.

Марія САГАНСЬКА.

с. Скоморохи.

Голос Сокальщини на GoogleNews