30 квітня у затишній оселі Росоловських з с. Волсвин з ранку не зачинялися двері. Заходили рідні, знайомі, сусіди, односельці, щоб привітати з днем народження поважну ювілярку – Олену Пахтенівну, якій цієї весни зозуля накувала сто років. Старенька відчувала себе у центрі уваги. Ще й день видався сонячним, а за вікном, наче на замовлення для неї, цвіли вишні, тюльпани, півники та нарцизи. Це додавало гарного настрою та тішило душу. Не забула про столітню й місцева та районна влада.
«Вклоняюся Вашій життєвій мудрості, багатому досвіду. Сердечно вдячний за багаторічну віддану працю», – йдеться у вітальній адресі Президента України, яку разом із грошовою винагородою з районного бюджету та солодощами вручили начальник управління соціального захисту населення Сокальської РДА Володимир Огінський та директор територіального центру Тетяна Бугай. Волсвинський сільський голова Віктор Притулко подякував ювілярці за багатолітню самовіддану працю, за дітей та внуків, які виросли достойними громадянами держави, побажав здоров’я та низько вклонився за вклад у розвиток волсвинської громади. І на пам’ять подарував «Кобзар» Т. Г. Шевченка.
«Нині у вашій родині свято. Дай Боже, щоб їх було більше і, щоб всі доживали до такого віку», – висловив сподівання й отець Василь, який також прийшов привітати поважну парафіянку.
Місцевий парох пригадав, що за 25 років служіння на парафії, вітав уже чотирьох столітніх ювілярів. Довгий вік, на думку священика, дарує людям доброта. І додав: «Кожного, кого не візьмемо з столітніх, то були люди, які у серці мали доброту та любов. Саме вона й тримає їх на землі. Адже найбільше людину «з’їдає» гризота, а коли вона має добре серце, не бажає зла іншому, то добро вертається до неї сторицею. І Господь дарує довгий вік».
Старенька від хвилювання дещо розчулилася, на очі набігли сльози, бо не кожному у житті суджено прожити стільки літ. Жінка на свій вік добре виглядає, тішиться правнуками й праправнуками. Коли, хто зайде з сусідів чи родичів, розпитує про знайомих, що відбувається у селі. В цей святковий день разом з ювіляркою були дочка Марія, невістка Стефанія, внучка Марія, внук Володя з родинами. Інші родичі побували на Великодні свята.
…Пані Олені випала нелегка життєва стежина, на якій було чимало бурхливих подій, де доля переплела білі, чорні й сірі кольори, як на вишитому полотні. Можливо, через це голка з ниткою стали для жінки хобі на все життя, бо у вишивках вона виливала радість та біль, мрії та сподівання. Є тут серветки, рушники, блузки, запаски, образи. Свою любов до рукоділля пані Олена передала доньці, внукам та правнукам. Жінка заповіла рідним, щоб поховали в українському строї, який заздалегідь вишила власними руками.
Народилася і виросла Олена Пахтенівна у багатодітній родині Сироїдів у Волсвині, де було 10 дітей. Мама рано померла, тож дівчині довелось нелегко. Скоро вийшла заміж, пішла в невістки. Разом з чоловіком народила і виховала доньку та сина.
Дочекала восьмеро онуків, 15 правнуків та двоє праправнуків. Багато років віддала нелегкій праці у колгоспі. Батько був ковалем, якось захворів і помер. Відтоді мама мусила бути і за чоловіка. Нині бабуся проживає з невісткою Стефанією та внуком Володимиром, син Ярослав помер сім років тому. Донька Марія пішла в невістки, живе у рідному селі, часто навідується до матері.
– На моєму життєвому шляху було порізному, – каже старенька, – і бідно, і невесело, і гірко до сліз. Але все минулося. Життя збігло, наче, хто батогом траснув.
За словами рідних, їхня мама дожила до такого віку завдяки тому, що все життя у русі. Встигала і у ланці, і вдома. У родині ще були довгожителі: її сестра прожила 94 роки.
Невістка каже, що бабуся у їжі не перебірлива. Любить молочне. Від тяжкої праці на полі, жінка нині зігнулася до землі, болять спина та руки. Тож їй важко пересуватися без сторонньої допомоги. Пані Олена без окулярів дивиться телевізор, читає газети та молитовник. За 100 років до лікарів майже не зверталася, навіть не приймала таблеток від головного болю. Внучка Марія Равлик розповіла, що бабуся плела гарні кошики з лози, сама ходила в ліс по неї. Пригадала, як навчала молитися. І хоч з 1946 року церква у селі була замкнена, жінка з родиною ходили на свята на відправу до храму у село Яструбичі. Лише в останні роки парафіянка вже не здужає зайти до храму. Тож отець Василь приходить її сповідати додому. За словами жінки, віра у Бога і молитва тримають її на землі.
За розмовою та спогадами час злетів швидко. Рідні згадували, якою була їхня бабуся замолоду, як їх навчала та чим допомагала. І дякували їй за науку та материнську любов. Ювілярка відчувала себе щасливою, бо виховала добрих дітей та внуків. І, піднявши кволими руками келих вина, Олена Пахтенівна подякувала Богу за довголіття та гарну родину, гостям – за увагу до неї. Присутні заспівали їй «Многая літа», і побажали, щоб ангел Господній тримав в опіці її родину, а та міцніла та збільшувалася, жила заможно, дружно, з вірою та любов’ю у серці до Бога.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.