Щороку, наче у вирій птахи, відлітають у доросле життя випускники нашої школи. Щоб потім, через десятки років, знову повертатися до шкільного порогу, побачитися зі своїми вчителями, зайти в свій колишній затишний клас, посидіти за партою…
Саме таку незабутню зустріч організував у нашій школі колишній учень, а нині журналіст, Віктор Турій, який запросив на зустріч із старшокласниками Любомира Шиделка, якого колись всі з любов’ю називали «Любчиком». Але тепер, навіть найстарші вчителі, не на-важуються назвати його цим ім’ям. Нині його ім’я – отець Францішек, рідною домівкою якого став Крехівський монастир. Багато років тому в стінах монастиря отець Францішек був висвячений у монаший чин і обрав таку дорогу у житті, яку може обрати лише людина, покликана Богом, – він став священиком.
Його розповідь про свої життєві стежини старшокласники і вчителі слухали, затамувавши подих. А перед очима поставали живі картини із життя незвичайної людини…
Після дворічного перебування в стінах монастиря (прибув туди після одержання академічної відпустки в інституті), отець Францішек був скерований на навчання в Рим, де вивчав богослов’я й інші тео-логічні науки протягом шести років. Перебуваючи в Італії, продовжу-вав виконувати місію, яку поклав на нього його чин душпастиря – допома-гав людям, зокрема, заробітчанам з рідної України. Після закінчення навчання в Римі, отець Францішек поїхав на три роки в Канаду, де навчав Слова Божого українську діаспору, проводив там релігійну і громадську роботу. Знання мов (італійської, англійської, німецької, польської) допомагало йому успішно проводити свою місійну справу. Після повернення до Крехівського монастиря, отець Францішек служить священиком у сусідньому селі. Та через деякий час їде за кордон – в Англію, цього разу пробув там лише кілька місяців. Будучи монахом, який відноситься до Василіанського чину, отець Францішек мав змогу зустрічатися з молоддю, проводити ре-колекції з питань сім’ї і родини, проповідувати Слово Боже у рідних церквах. Він постійно в роботі, його місія – лікувати людські душі.
І ось він у стінах рідної Угнівської школи… Від його щирих слів, тихого голосу і сором’язливої усмішки на слухачів сходить велика доброта і любов, які отець Францішек віддає всім і кожному зокрема. В його голосі відчувається глибокий сум, коли говорить, що через кілька тижнів змушений знову покинути рідну землю і їхати на чужину. Він не знає, чи скоро повернеться в Україну. Але переконаний, що і в чужих краях буде проводити свою місію душпастиря, допомагати людям жити з Богом у серці. Отець Францішек, як колись апостоли, буде доносити і роз’яснювати людям Слова Ісуса про вічне життя: «Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його Я дам, це – тіло Моє за життя світу» (Ів.6,51). Нехай же Господь всюди благословляє отця Францішека на щирі молитви, на вміння з любов’ю відкривати своє серце людям, лікувати їхні душі.
Тамара ЯРЕМЧУК, вчитель англійської мови, м. Угнів.
Фото Віктора ТУРІЯ.