(Закінчення. Поч. у №№ 37-38, 39-40, 41-42, 45-46, 47-48).
Наша дружба з часом переросла в кохання. Ми вирішили одружитися. Та не судилося…".
До сьогоднішнього дня невідомо, де поховане тіло "Бея". Цим довго займалася Парасковія Сікора, яка після смерті "Бея" виїхала до його родини у село Волиця Комарева, на Сокальщину, та рідна сестра сотенного Катерина Андріївна Яворська (Шмирко), 1926 р. н., яка останні роки життя мешкала в Соснівці, біля Червонограда. Мені вдалося знайти та поспілкуватися з її дочками Марією та Лесею, які надали важливу інформацію, світлини.
В 90-их роках дочка Марії (племінниці "Бея") вийшла заміж і живе у рідному селі чоловіка, в Станківцях Долинського району, де часто бував славний сотник (в тому числі в хаті моїх батьків), недалеко від урочища Підцапова, де відбувся героїчний бій його сотні.
Московська орда жорстоко знищувала все українське, але дух український – незнищенний! Ось що записав у своєму щоденнику видатний український кінорежисер Олександр Довженко: "Колишній член радянських спеціальних військ на Західній Україні хвалився серед товаришів Вищої партійної школи в Москві влітку 1945 р.: "Я повісив одного націоналіста вверх ногами і підсмажував його на малому вогні; я відрізав куски м’яса від нього… І він, цей сучий син, помер, викрикуючи "Слава Україні!"
Вічна слава хлопцям і дівчатам, які хотіли жити і кохати, але віддали свої молоді життя на вівтар України, захищаючи свою рідну землю від ворожої навали!
Слава Україні!
Ігор ДЗЕСА.
м. Львів.
P. S. Буду вдячний за будь-яку інформацію, що стосується "Бея" та його сотні "Хорти"; тел. 0972271575, ел. адреса – ihor.dzesa@gmail.com